Могила без хреста
Напевно, дехто дорікне, що не слід порушувати тему моральної реабілітації загиблого воїна ворожої армії, якого у роки Другої світової війни іменували німецько-фашистським загарбником. Але якщо розмірковувати з позиції елементарної людяності, на війні всі рівні, і невблаганна смерть не вибирає, хто праведний, а хто грішний. Кожен заслуговує на пам’ять.
...У серпні 1944 року фронт наблизився до прикарпатського селища Брошнів-Осада Рожнятівського району. Радянським військам не вдалося з першої ж атаки заволодіти цим населеним пунктом, який, зрештою, і не був стратегічно важливим. Кілька днів обидві воюючі сторони готувалися до подальших воєнних дій.
21-річний німецький лейтенант, так би мовити, квартирував у помешканні родини Вінтонів. Нині 78-річний Йосип Вінтон згадує:
– Ніч перед наступом офіцер не спав. Він просив тата, аби з ним спілкувався, бо наш батько знав німецьку мову. Про що ж вони розмовляли, на жаль, невідомо. А вранці був жорстокий бій на підступах до селища. Тоді отого молодого лейтенанта тяжко поранило. Коли його несли на ношах повз нашу хату, він припідняв голову і кивнув батькові, наче назавжди з ним прощався...
Отож занесли пораненого в похідний лазарет, який тоді знаходився в маєтку власників місцевого лісопереробного заводу «Глезінгер» панів Пори і Лякштайна. Лікарі констатували: куля пройшла впритул до серця, зачепивши життєво важливі артерії та органи. Тобто не допомогла б жодна операція. Час від часу втрачаючи свідомість, юнак помирав...
Тоді 14-літній Йосип Вінтон разом з молодшим братом Орестом та сестрою Іриною були очевидцями похорону офіцера. Могилу викопали неподалік лазарету під високим розлогим горіхом. Провести в останню дорогу бойового побратима зібралося чимало вояків. Був серед них їхній найголовніший командир у військовому званні чи то підполковника, чи навіть полковника. Ад’ютант приніс йому чорні рукавички, і він замість білих одягнув траурні... Тричі пролунав залп з гвинтівки, яким віддали честь загиблому. Тіло не поклали в домовину, а тільки обвили чорним сукном. На свіжонасипаній могилі не встановили бодай дерев’яного хреста, бо, очевидно, знали, що його все одно сплюндрували б...
Пройшли роки. У приміщеннях колишнього маєтку нині розміщується професійний лісопромисловий ліцей. Нема вже й того горіха, під яким спочивав вічним сном німецький офіцер. А зовсім поруч добудовано новий корпус навчального закладу. Бокову стіну від місця поховання відділяють всього-на-всього два метри. Зрозуміло, територію заасфальтували. На самій же могилі вкотре чомусь провалюється земля, наче нагадує живим, що про мертвих треба пам’ятати. Хто б вони не були: переможці чи переможені...
Іван ІВАНИШИН,
Івано-Франківська область
Фото автора
Від редакції. Ми публікуємо цей матеріал з надією, що про історію понад 60-річної давності дізнаються і в сучасній Німеччині. Можливо, вона проллє світло на ту подію минулої війни і стане відоме ім’я та прізвище офіцера, який похований на Прикарпатті. Хоч його співвітчизники належним чином вшанують пам’ять загиблого. Але не впали б у гріх і брошнівчани, встановивши на безіменній могилі дерев’яного хреста...
| Comments: |
