Орден – за врятоване життя
У жовтні 1942 року жителька міста Дубна Тетяна Домбровська врятувала від розстрілу трилітню єврейську дівчинку Лізу. А в жовтні 2008 року Тетяну Колмакову (Домбровську), праведницю України, за цей вчинок нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, і першою, хто привітав дубенчанку з високою державною нагородою, була саме та Ліза, громадянка Ізраїлю.
– Я добре пам’ятаю цей похмурий осінній день – 27 жовтня 1942 року, – зізнається Тетяна Іллівна. – Тоді до нашого будинку зайшла сусідка-єврейка Сеня і попросила, аби ми заховали її доньку, бо німці можуть робити облаву. Ми добре знали, чим це загрожує, але Ліза залишилася у нас. Її ж мама, вийшовши на подвір’я, «прилипла» до вікна і ще довго не могла надивитися на рідну кровинку. А вже наступного дня Лізину сім’ю фашисти розстріляли.
Невдовзі могла потерпіти і Ліза. На неї, коли гралася у дворі, звернули увагу поліцаї, а потім і фашистський офіцер. Господарі зрозуміли, що перевірка неминуча, і вже наступного ранку повезли дівчинку у Краків з метрикою своєї доньки Ірини. Там, у родині Домбровських, Ліза і дочекалася завершення війни. А потім, у кінці 50-х років, після навчання у Дубенському культосвітньому училищі вона виїхала до Ізраїлю. Відтоді майже на п’ятдесят років з різних причин між рятувальниками та врятованою запала мовчанка. А допомогли відшукати Лізу євреї, вихідці з Дубна, котрі навідалися у рідні батьківські місця. У свою чергу Ліза, дізнавшись, що Тетяна Колмакова жива-здорова і вона – це та сама Тетяна Домбровська, котра, по суті, дала їй друге життя, одразу ж поспішила до Дубна. Зустріч була напрочуд зворушливою.
Врешті, Ліза була не єдиною, кого врятували або ж прихистили Домбровські. Усі, хто перебував у цій родині, у повоєнний час приїздили до Дубна, аби висловити вдячність за роблене добро. Не відгукнувся лише один – хлопчик на ім’я Петрусь, уродженець Кам’янця-Подільського, якому в середині сорокових було літ тринадцять-чотирнадцять і який декілька років мешкав разом з Домбровськими. Потім його забрав старший брат – військовий офіцер, і відтоді про Петруся – жодної звістки. Хоча Тетяна Колмакова серцем відчуває, що він живий і неодмінно дасть про себе знати.
Сергій Новак,
Рівненська область
| Comments: |
