У перший клас – через 55 років

Цього року на свято першого дзвоника до Борохівської середньої школи I-II ступенів Ківерцівського району прийшли не тільки учні та їхні батьки. Сюди з’їхалися сивочолі “першокласники” 1953 року. Їх зібрала  перша вчителька Надія Григорівна Поліщук. Поштовхом до цього стала публікація в нашій газеті “Через сорок літ – до шкільних воріт” про зустріч випускників Рожищенської середньої школи №1.

Щоб з’ясувати всі подробиці, ми вирушили у Борохів і зустрілися з Надією Григорівною. Ця жвава худенька жіночка виглядає молодшою за свої роки. Господиня запрошує до хати. У світлиці на столі альбоми з фотографіями її учнів.
Родом вона з Черкаської області. У серпні 1953 року 20-річна випускниця Канівського педучилища приїхала за розподіленням на Волинь. Її направили у село Борохів піонервожатою у місцеву семирічну школу. Але вчителька молодших класів пішла у декретну відпустку, і першокласників дали Надії Григорівні.
– Я їх вчила до четвертого класу. Це було перше післявоєнне покоління – дітки 1946 року народження. Ви не уявляєте, які це були хороші і слухняні учні, – з теплотою в голосі згадує вчителька свій перший набір. – Тільки двоє вчилися на трійки, а решта на “добре“ і “відмінно”. Хочу додати, що в Борохові завжди були добрі та розумні діти. У серпні на святі села я зустріла двох своїх учениць Людмилу Мартинюк і Надію Прокопчук, які запропонували зібрати однокласників. Я ще й подумала: якщо зустрічаються випускники на ювілейні дати, то чому б не організувати своїх “першачків” 1953 року. А ентузіазму додала публікація у “Віснику”.
У неї слово з ділом не розходиться. Енергійна вчителька розіслала запрошення, приготувала емблеми з цифрами “55”.
На святковій лінійці Надія Григорівна вручила подарунки першокласникам 2008 року – їх було тільки восьмеро. А поряд стояли сиві дідусі й бабусі, які крадькома витирали сльози і хвилювалися не менше за маленьких школяриків.
Цікавлюся у вчительки, чи не боялася, що колишні учні можуть не відгукнутися. Вона тільки посміхнулася: жодного сумніву – такого просто не могло бути.
– Вони ж у мене дисципліновані.
І перші учні не підвели свою Надію Григорівну, дружно зібралися. На превеликий жаль, уже не всі, п’ятеро померло. А Надія Панасюк (тепер Романюк) з Демидівського району, яка за станом здоров’я не змогла приїхати, надіслала своїй вчительці зворушливого листа: “Дорога моя вчителько, Надіє Григорівно! Запрошення Ваше одержала, за яке дуже вдячна. Мені так хотілося побути разом з вами, відчути тремтіння душі, полинути спогадами в дитинство... Дуже добре пам’ятаю молоденьку, з товстою косою вчительку, до якої я прикипіла серцем і душею. Я завжди відчувала Вашу любов і ласку, якої мені так не вистачало в житті. У майбутньому хотіла стати тільки вчителькою, щоб бути чимось схожою на Вас... Згодом у моєму житті було багато перших дзвінків, але цей, 1953 року, був найважливішим.
Низький уклін, Вам, моя дорога перша вчителько. Хай Бог береже Вас і дає здоров’я на довгі роки”.  
– Дуже шкода, що Надя не змогла приїхати, – зітхає Надія Григорівна, – вона тепер на інвалідному візку. Я їй написала листа і вислала фотографії. Приїхали навіть зі Словаччини Богдан Цпін із сестрою Стефанією.
***
До двору сільської вчительки час від часу прибиваються кошенята, і Надія Григорівна не проганяє їх, всіх годує, щодня молоко для них купує. Беззахисні тваринки також відчувають людську доброту.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область

• Нравится
•