Поліський монстр з трьома головами
Дикий кабан – бажаний трофей для мисливця, не кажучи вже про браконьєра. Федір Т., мешканець одного з поліських сіл, браконьєром себе не вважав, хоч і мав незареєстровану рушницю (залишилась у спадок від діда). Полював з нею украй рідко. Він був трактористом, роботи навалювалося достобіса, тож було не до блукань полями та гаями в пошуках дичини. Але якось він орав поле неподалік лісу, де і помітив кабанячі сліди. “У мене рушниця пилом припадає, – швидко визріла думка – а тут м’яса дармового центнер або й більше ходить!”
Увечері, скінчивши роботу, пішов додому, підготував набої, почепив на плече рушницю і, коли смеркло, подавсь у засідку. Заховався у кущах біля лісової дороги, з якої кабанячі сліди вели на поле, і завмер в очікуванні. Настала ніч, але, як нібито на Федорову удачу, ясна, місячна. Отже, проґавити дичину не міг. А ось і вона – виринула з мороку на дорозі, важко гупаючи копитами. Невже наближалося ціле стадо вепрів? Та ні, звірина була одна, та у Федора коліна підігнулися і спина кригою вкрилася, коли розгледів її пильніше: то був не кабан, а, очевидно, якийсь лось-мутант з… трьома головами!
Ціпеніючи від страху, Федір звів рушницю на монстра й натиснув гачок. Від пострілу звірюка впала на передні ноги і… вилаялася людським голосом. Голови ж її відділилися від тулуба й розбіглись у різні боки. Ще дужче в напрямку, села подув і мисливець, тремтячи, мов у пропасниці. Удома він забивсь у куток і на запитання домашніх, що скоїлося, не міг нічого до пуття відповісти.
Отак і з’їхав би з глузду горе-мисливець, якби незабаром до хати не завітала міліція і не поцікавилася, чи не він часом стріляв у лісі. Чоловік зізнався, а коли зумів нарешті сказати про чудовисько, міліціонери розсміялися й повідали, в якого “монстра” насправді він вистрілив.
…Того дня Федорів односелець пішов у сусіднє село до свого кума щось там підсобити по господарству – якраз тією дорогою через ліс. Після роботи куми добре повечеряли й засиділися за чаркою до темна. А коли гостеві прийшла пора йти додому, турботливий господар запропонував його підвезти конем. Запрягати тяглову силу до воза куми полінувалися, а може, і не здужали, словом, сіли обоє верхи та й поїхали. А коли вже майже виїжджали з лісу, вершників, мов грім з ясного неба, і збив з конячого крупу постріл переляканого тракториста, котрий дві їхні голови і кінську сприйняв за триголове чудо-юдо…
На щастя для кумів, призначений для вепра заряд шроту влучив коневі у груди, і вони відбулися лише переляком. Не так, як горе-мисливець, проте жижки тремтіли добряче, коли прибігли в село й ударили на сполох: мовляв, у лісі засів маніяк і полює на людей.
Правду кажуть, у страху великі очі. Утім, страх страхом, але за забитого коня та порушення правил полювання Федір позбувся не лише рушниці, а й волі на цілий рік.
Ігор Славич,
Волинська область
| Comments: |
