Підкорення дикої півночі

Два тижні без комп’ютера, мобільного, асфальту, багатоповерхівок і політики. Натомість армади комарів, холоднюща вода знизу (усе-таки гірські ріки) та зверху (у вигляді дощу), і це при температурі повітря, яка нагадує швидше весняну, ніж літню. А ще є (добряче приправлений адреналіном) величезний позитив, який повністю перекриває усі перераховані негативні дрібнички.Річки Красненька, Кутсайокі та Тумча на Кольському півострові стають дедалі популярнішими серед туристів з усього СНД. Місцеві жителі на джипах пробираються тільки до Чортового мосту. Сюди вони приїздять на риболовлю форелі та харіуса. Для нас це було місце старту. Далі на маршруті зустрічали виключно тургрупи на катамаранах. Екстремалів з Києва, Мінська, Москви, Новополоцька, Нижнього Новгорода, Пермі, Ялти приваблюють білі ночі, риба, гриби, ягоди та (і це найголовніше) пороги. З Луцька у напрямку Мурманська спочатку в автобус, а потім у потяг два чотиримісних катамарани і кілька мега-рюкзаків завантажили шестеро лучан і по одному представнику Одеси й Ужгорода. Ніч в поїзді з 4-го на 5-те серпня була востаннє темною. Згодом сонце виписувало хитрі реверанси, але заходити відмовлялося. Тому абсолютно не дивувало, коли долали пороги опівночі завидна, лягали спати о третій ночі (чи ранку) і о чотирнадцятій снідообідали.  
Сплав на катамаранах трьома річками нібито не такий уже й довгий. Навіть немає сотні кілометрів. Але були ділянки, коли кілька десятків метрів ставали перешкодою, яку доводилося долати годину-другу. Відповідно, за день сплавлялись річкою на кілометр-другий. Для нефахівців термін “поріг п’ятої категорії складності для катамарана” абсолютно нічого не скаже. У туриста-водника як мінімум з’явиться інтерес хоча б на фотографії побачити це випробування майстерності. А на маршруті ще були два водоспади з колоритними туристичними назвами – десятиметровий “Оба-на” і вісімнадцятиметровий “Маманя”. Ніагара відпочиває. Відпочиває, бо ніхто її вживу з нас не бачив. А “Маманю” бачили. Читачі з багатою уявою можуть собі уявити тих камікадзе, які перед цими водоспадами не пристануть до берега, а підуть далі. Мабуть, тоді було б чути не крики “банзай”, а назви цих  водоспадів. Здається, що десять метрів водограю і небагато. Так, з балкона четвертого поверху це справді невисоко. Але коли маса води велично валиться з висоти в лагуну, а звідти випадає ще менший водоспадик, і невеликий камінь на шляху півнем здіймає воду догори на кілька метрів. Така концентрація потужності та швидкості перехоплює подих. Елочка-людоїдка, мабуть, тільки й вимовила б “жуть”, я ж ще додам – краса.
На порогах не те, що п’ятої, а й другої категорії складності вода несеться з неймовірною швидкістю, піниться, чатує гострим, як зуб, підводним камінням, спадає “косими валами” і закручується у потужні “бочки”, які здатні перевернути чотиримісний катамаран вагою у півтони, наче листочок. Двічі річці Тумча таки вдавалося підмочити репутацію волинсько-закарпатському екіпажу. Любителям прогулянок на байдарках та сімейного відпочинку разом з домашніми песиками варто шукати інші маршрути, і бажано південніше. На одному з порогів Кутсайокі є пам’ятник загиблій дівчині-байдарочниці. А сама назва цієї річки перекладається з карело-фінської мови як “ріка-убивця”. 
Для любителів статистики навожу назви порогів – каньйон Короткий, Каменистий, Щічки, Прижок, Острівний, Кавказький, Горка, Сомнітєльний, Муравєй, БСТ, Струя, Тєсний, Ступєнька, Водопадний, Змія, Карниз, Шляпа. У більшості випадків російськомовні назви доволі точно характеризують водні перешкоди. Зрозуміло, що таку потужну стихію неможливо підкорити. Ми з річками тільки познайомились. І обов’язково повернемось ще північніше від Північного полярного кола.    
Микола КОМАРОВСЬКИЙ,
Кольський півострів, Росія
Фото автора

• Нравится
•