І швець, і жнець, і на дуді грець
Костянтин Петреній на власноруч збудованому містку
На світ білий житель прикарпатського селища Перегінське Петреній з’явився 8 травня 1945 року. З цього приводу Костянтин Леонович жартує: «Я народився за день до Перемоги і крикнув, аби всі чули, що Гітлеру – капут!»Взагалі, він що не слово, то сипле жартами: «У 12 років скурив «Буквар» і пішов вівчарити в полонину колгоспну маржину, бо тато заслабли, а нас у сім’ї було, як бліх у кожусі: шість хлопців-бенькартів і дівка-колотівка, то треба було всіх нагодувати. А в полонині мені було, як у «раю»: голка, куліш, бринза і кукурудзяний чир. Хліб ділили у війну в блокадному Ленінграді... Бачив я вовків-братчиків, ведмедя-вуйка, вепра-сікача, дику козу-дерезу, всяку дрібну звірину. І вони мене не з’їли, бо перед вами стою і побрехеньки травлю...»
Літував у горах аж до призову в армію. Щоправда, восени, взимку і навесні вчився у вечірній школі і, за його ж словами, «гриз граніт науки»...
У війську на кмітливого Костю звернули увагу й зарахували в авіаційну школу механіків по експлуатації озброєння літаків, у якій провчився три роки й отримав диплом молодшого авіаспеціаліста третього розряду за фахом «електромеханік».
А відтак, в армійській службі рядового Костянтина Петренія відбувся, так би мовити, різкий поворот: його відправили на війну у В’єтнам...
«Під цілковитою засекреченістю везли нас, переодягнутих у цивільний одяг, індійським транспортним літаком, – згадує перегінчанин. – Було у складі «делегації» двадцять осіб у якості військових інструкторів. Ми навчали в’єтнамців стріляти із зенітних гармат. Під час одного з бойових нальотів американської авіації потужна бомба потрапила в розташування нашої батареї. Двох інструкторів вбило, а мене контузило. Отож, провоював я неповних два місяці. Ще два тижні лікувався у госпіталі на території Алжиру. Дослужував у Брянській області. За цінну рацпропозицію «Ящик-підставка для електросигнальних патронів 39 ка-лібру» двічі удостоївся короткострокової відпустки додому».
Після демобілізації закінчив ще й шоферські та механізаторські курси. Працював то водієм, то трактористом у місцевому колгоспі «Більшовик». Сім сезонів провів у Ростовській області та Калмикії комбайнером на жнивах. Загалом віддав сільському господарству понад тридцять років. А ще довелося йому скуштувати нелегкого лісорубського хліба, коли у тайзі Красноярського краю трудився трелювальником.
Костянтин Леонович з технікою на «ти». А щодо теоретичних знань, то навіть маститих, з вищою освітою, механіків за пояс запхне...
Крім того, він і тесля, і муляр, і слюсар. Сам збудував хату і літню кухню, криницю аж на 18(!) метрів викопав і камінням вимурував. А ще він – самоук-ветеринар. Скажімо, виліковує свійських тварин від так званого «здуття» ним же спрактикованим методом: прикладає до голоднянки посудину з холодною водою і таким чином «збиває» температуру накопичених газів і відповідно знижує тиск. А взагалі, він майстер на всі руки. Не повірите: до нього приходять... вирвати зуби! Кажуть, легку руку має. Крім того, веселої вдачі. На весіллі чи на будь-якій іншій забаві або гостині – перший заводій. А почули б ви, як грає на сопілці. Ще тоді, на полонині, навчився, а й досі не забув...
...Є в Перегінському через місцеву річку Радова невеличкий місток, який кілька років тому власноруч встановив Петреній. Для цього застосував уже вживані бетонні плити і каркас підйомного крана-транспортера. Сам і перехід зварював. Ще й до того електрозварювальною дугою на станині «написав»: «Так Ющенко! З Богом народ України. Кость. 2004 рік». Було це якраз в період Помаранчевої революції.
– Прожив я цікаве на події та явища життя, – каже Кость. – Багато бачив і чув, старався все закарбувати у пам’яті. Той, хто хоче, всього навчиться. Було б лише бажання...
Іван ІВАНИШИН,
Івано-Франківська область
Фото автора
| Comments: |
