Священик повісився у хліві
Храм у Радянському знову стоїть сиротою
Розлучився з першою дружиною і одружився на парафіянці
Два роки тому отець Василь приїхав з дружиною Оксаною у село Радянське Млинівського району з Львівщини. Парафіяни дуже зраділи молодому священикові, адже попри те, що у селі є велика гарна церква, свого духовного наставника не було (запрошували служити у храмі батюшку з іншого села). Громада потурбувалася, аби подружжя мало де жити – дала їм хатину поблизу центру села. Тепер у церкві щонеділі і щосвята лунало слово Боже.
Проте сімейне життя в отця Василя з Оксаною не складалося. Сьогодні важко допитатися (усі в трансі й неохоче розмовляють на цю тему), що спонукало молодих людей розійтися. Але невдовзі після переїзду на Рівненщину вони офіційно розірвали свої стосунки. Оскільки діток так і не нажили, то розлучили їх швидко. У Радянському пояснюють: Оксана не змогла бути матушкою. Та й дружиною зразковою (у їхньому розумінні) не була. Селяни не раз бачили, як молодий священик сам собі пере чи й навіть їсти варить... Проте у сімейні стосунки не втручалися.
Кажуть, після Оксани у Василя була інша жінка. Назвемо її Іванною (ім’я змінене – авт.) Проте з нею свої стосунки священик узаконювати не став. Можливо, саме через цю жінку між ним і його другою дружиною Лізою у фатальну ніч виникла сварка...
Ліза підкорила Василеве серце своєю добротою і щирістю. Вона сама родом з Радянського. Гарне виховання, добра вдача, врода – отець Василь закохався. І вона відповіла взаємністю. Тож уже напередодні Нового 2008-го року священик представив Лізу близьким знайомим як «нову матушку». А у травні вони розписалися.
Ліза працювала тоді у Луцьку в обласній друкарні. Аби вона могла більше часу приділяти домашнім і церковним справам, розрахувалася з попередньої роботи і з 1 вересня влаштувалася вчителем у школу в Радянському (окрім української мови, вела урок «Основи християнської етики»).
Молодята гарно хазяйнували – це підтвердить кожен у селі. Годували кролів, обробляли город, вже й поросятко хотіли брати. Василь, кажуть, аж трусився за Лізочкою – так її любив, старався у всьому їй допомогти. І вона турбувалася про чоловіка. Ніхто жодного разу із сусідів не бачив і не чув, аби між ними виникали якісь конфлікти, сварки – завше називали одне одного «коханий» і «кохана». Проте рідні запевняють: непорозуміння між Василем та Лізою таки були. Але на люди виносити цього вони не хотіли. Бо ж священик повинен бути авторитетом для селян, і навіть дріб’язкові чвари між подружжям могли погано вплинути на його репутацію.
Остання «есемеска» для мами?
– Ми всі у шоці від того, що сталося, – каже Валентина Гаврилюк, сільський голова Радянської сільради. – Усі були дуже задоволені, що до нас приїхав молодий священик. А то у селі давно не було свого батюшки: кожен рік побуде – і шукає кращий прихід. Що могло спонукати до такого кроку? Відповісти не можу – ніколи не чула, щоб у нього були конфлікти з кимось чи щось подібне. Ми ж по сусідству через дорогу живемо. До них і по воду ходимо, бо у їхній криниці вона дуже смачна (тепер не можу йти туди – отець Василь все стоїть перед очима). Ніколи не помічала, щоб між молодятами було щось не так. Правда. Вони з Лізою взагалі були дуже гарною парою. Щоб сварилися коли – теж такого не чула. Отець Василь спокійний такий був, врівноважений. У голові ніяк не вкладається, що міг таке зробити. Не віриться, що священик так вчинив. Коли зводять рахунки з життям прості люди, не особливо дивуєшся – всяке в житті буває. Але це ж батюшка.
Сусідка Василя і Лізи дячиха Віра Антонюк у день трагедії заходила до них. Річ у тім, що напередодні потрапив у лікарню церковний староста. Чоловік впав з воза і дуже покалічився. А Василь того дня їздив його провідувати.
– Я зайшла до них десь близько восьмої години вечора, хотіла знати, як наш староста почувається, – каже Віра Мартинівна. – Отець Василь саме кролям косив. Питаю у нього, що і як. Він сказав, що староста тяжко хворий. Матушка саме була в літній кухні – «крутила» м’ясо на фарш. Василь побачив, що вона меле, й каже до неї: «Почекай хвилинку, я тобі зараз змелю». А вона йому: «Ай, я й сама, коханий». Тут батюшці хтось подзвонив, я й не стала чекати, коли він договорить, пішла додому. Хто знав, що така біда станеться? Все ж було тихо, спокійно.
Як розповіла мама Лізи, того дня молодята мали прибирати в хаті. Але Василь приїхав з лікарні втомлений і не мав настрою до роботи. Тому Ліза стала наводити порядок сама. Чоловік трохи полежав, а надвечір таки взявся до роботи. Матушка все допитувалася, чи, бува, не з Іванною він до старости їздив (бо ж часто вони перетиналися у церковних справах)? Василь чітко так і не відповів.
Чи були в отця Василя з тією жінкою близькі стосунки після одруження з Лізою? Кажуть, навряд чи. Проте інколи ревнощі з боку Лізи помічали...
Навівши вдома лад, подружжя пішло в гості до куми. Там, за словами Лізиної мами, й розгорілася між дітьми перепалка. Після сварки з Василем заплакана матушка серед ночі прибігла до батьків. Й залишилася вже в них до ранку. А на світанку пішла додому, аби привести себе в порядок – треба ж було йти на уроки до учнів.
Василь чомусь не вибіг з дому, зачувши Лізині кроки. Це її насторожило. Зайшла у хату. У кімнаті «працював» телевізор – стояв диск із записом кліпів групи «ENIGMA» (священик любив слухати таку музику, а Лізу страшні постаті в балахонах лякали). Кинулася у літню кухню – порожньо. І ноги стали ватяними – вже ніби знала, що побачить у хліві. Бо у Василя якось напередодні вихопилося, що він не хоче жити...
На крокві висіло його холодне тіло. «Васюню, то ти мене так лякаєш, правда?» – ридала Ліза й цілувала його руки. До останнього сподівалася, що, може, то такий його лихий жарт, що побачив її у вікно й спересердя, але не насправді, накинув на шию мотузку. Та він уже озватися не міг. Тільки хрестик блиснув на шиї...
На його телефоні рідні прочитали останню «есемеску», яку написав перед смертю: «Мамо, пробачте, я дуже кохаю Лізу». Та чомусь текст він так і не відправив.
***
Ліза в трансі. Мама страшенно журиться за свою дитину. Каже, смерть Василя дуже вплинула на дочку – вона не їсть, не п’є, тільки плаче. Починаєш щось допитуватися – просить залишити її у спокої, а то (борони Боже!) і з собою зробить те саме. Мовляв, вона помічала, що з Василем щось коїться, і казала про це його мамі.
Батьки Василя взагалі про те, що сталося, не говорять. Кажуть, ще треба довести, що їхній син сам наклав на себе руки (у них є підозри, що синові “допомогли” піти з життя, хоча правоохоронці стверджують, що версія самогубства – єдина, і в них сумнівів з цього приводу немає). Поховали його на кладовищі у рідному селі.
Тим часом днями громада Радянського похоронила і церковного старосту, який так і не оклигав у лікарні. Тож храм у селі знову стоїть сиротою.
Наталія КРАВЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
