золото 105-річний дідусь Федір колись втопив у дніпрі
Кажуть: старість – не радість. А одинока старість і поготів. Як відмовляють ноги і очі перестають бачити, добре, якщо живуть поруч милосердні сусіди. На них 105-річному ковельчанину Федору Михайловичу Забузі справді пощастило: піклуються про дідуся, мов про рідного.
Дід Федір свого роду легенда. І в 105 літ має ще світлу голову і добру пам’ять. Наслухавшись його спогадів, сусіди Ганна Семенівна та Олексій Тихонович Нагайчуки пройнялися щирою повагою до цієї благородної і незламної духом людини. Біографія Федора Михайловича викликає захоплений подив, бо як не било його життя, маючи богатирське здоров’я і майже двометровий ріст, цей чоловік працював, не покладаючи рук, і не опускав голови перед жодним насиллям.
Народився Федір 1903 року у селі Новопавлівка на Дніпропетровщині у заможній родині. У Забуг було 100 гектарів землі, п’ятнадцять корів, двадцять свиней і багато-багато різної домашньої живності. За відмову віддати усе нажите власним потом і мозолями майно у колгосп, його розкуркулили і дали двадцять років примусових робіт на шахтах Воркути. Але, щоб не дісталася уся родинна кривавиця «совіцьким інквізиторам», він втопив у Дніпрі торбину із золотими монетами. Незважаючи на те, що праця була підневільною, трудився силач по-богатирськи: видавав за день норму 17 людей. За це заздрісники-зеки його сильно побили.
Але й після воркутинського поневолення йому не дали дозволу повернутися на Волинь, куди уже переїхала на той час його дружина Марія з дітьми. Довелося «вкалувати» богатирю Федору на шахтах Донбасу. Він має аж 40 літ підземного стажу!
Коли врешті вдалося приїхати до своєї сім’ї, спрацьовані руки не хотіли перепочинку. Надто сильним був його потяг до землі. Тож і вирощував ветеран чудовий виноград та яблука.
Так склалося життя, що одна з доньок померла і дружину похоронив, та й залишився сам. Бо друга донька має сім’ю аж у Білорусі і через кепське здоров’я не може до батька навідуватись. Решта родини десь по закордонах. При ньому тільки правнук Сергій, який кілька років навчався на стаціонарі у Львові на помічника машиніста. Отож залишився дідусь самотнім. До ста років ще ходив. Не сумував, бо радо приймали його добрі сусіди. І гарячою стравою пригощали, й охоче з ним розмовляли, адже дідусь Федір – дуже грамотний чоловік, любив читати книжки, особливо історичні, та знав напам’ять «Кобзаря» Тараса Шевченка. Ще й досі пам’ятає багато творів з нього. Стежить довгожитель і за політикою, небайдужий до парламентських дебатів і найбільше серед політиків визнає Михайла Горбачова та Прем’єрку Юлію Тимошенко.
Але після сторіччя ноги дідусеві почали відмовляти. Добрі сусіди не залишили його на самоті. Ганна Семенівна часто провідує старенького і приносить у баночках теплі страви, а Олексій Тихонович, як медик, піклується про його здоров’я.
Сусіди організували Федору Михайловичу і 100-річчя, і 105-річчя. Дуже потішили заслуженого чоловіка поважні гості, представники міської влади, які принесли із собою вітання від Президента Віктора Ющенка та подяку за багаторічну самовіддану працю. А сам ювіляр попросив сусідів, щоб подякували через газету добрим людям за увагу та турботу. Зокрема Сергію Кошаруку – меру Ковеля, депутату міськради Юрію Шлюєву, директору фірми «Ласощі» Олені Місюрі, підприємцю Олегу Шевчуку та працівникам соціальної служби, які не забувають про нього. І побажав Федір Михайлович усім добрим людям міцного здоров’я та довголіття.
А зі «скарбами» дідуся Федора вийшов курйоз. Зачувши про дідову торбинку золотих монет, знайшовся якийсь дивак і зголосився дістати з дна річки дідусеве золото, не взявши до уваги, що було це не на Турії. Цим здорово розсмішив старенького, бо тепер він щиро переконаний, що Бог дарував йому найбільший скарб – людську доброту і чуйність.
Мирослава МАНЕЛЮК,
Волинська область
| Comments: |
