У волинському селі мироточать… сім ікон!

Тетяна Миколаївна, господиня дому, в якому сталося це диво, небагатослівна. І дійсно, хіба ж очевидне не говорить саме за себе? Вона ще й ще вклякає біля ікон у молитві, кається, просить прощення за гріхи. І шкодує, що... пізно прийшла до віри.
– Я у цьому багато чим завдячую свекрусі, – розповідає Тетяна Федчик. – Мабуть, просто в дитинстві батьки не прищепили віри. А ще й часи такі були. Ми з чоловіком до церкви не ходили. Розписалися, у нас народилося трійко діток (нині маємо вже семеро онуків), а жили невінчаними. Вже мали по п’ятдесят, як свекруха наполягла: “Йдіть, повінчайтеся”. Ми й послухали. Тоді я вперше у житті пішла до причастя. Це мене настільки вразило, що словами не передати. А після вінчання покотилося покаяння...Тетяна Миколаївна разом з чоловіком Василем Григоровичем стали відвідувати монастарі й інші місця паломництва. З кожної святої обителі везли додому як найбільший подарунок кілька ікон. На стінах тепер є образи не тільки з волинських скитів, а й з Почаївської та Києво-Печерської лавр. Біля них молиться уся родина.
Іконку Скоропослушниці, яка першою замироточила, Тетяна Федчик привезла з Михнівського монастиря, що у Камінь-Каширському районі, у серпні минулого року. Купила її для онучки Марійки в подарунок на день народження. А наприкінці нинішнього літа дівчинка помітила, що іконка “плаче”.
– Марійка якось прибігла і каже: “Бабусь, іконка потіє, може, то вона мироточить?” Я одразу подумала, що то, мабуть, пара зібралася й краплями виступила, – пригадує жінка. – Але дочка взяла ту краплину на чистий папір – і вона розпливлася жирною плямою. Стало зрозуміло, що це не вода. Ми одразу поставили іконку на тарілочку, і з неї миро почало стікати. Тоді покликали усіх дітей, онуків, помазалися. Але тільки роз’їхалися – іконка перестала мироточити.
Тетяна Миколаївна зізнається, що одразу боялася розповісти комусь чужому про те, що сталося. А через дві доби ікона почала дуже сильно мироточити.
Куди було далі таїтися? Покликали сусідів, аби поділитися з ними дивовижною новиною. Просили поки нікому про мироточення не розповідати, бо ж чекали на візит місцевого священика отця Василя. Але новина за ніч розлетілася на всю околицю. І вже зранку до оселі Федчиків посходилися селяни з усього Мостища, аби помазатися миром. Тарілка під іконкою була майже повна!
– Щонеділі й щосвята у нас вдома служаться молебні, – розповідає Тетяна Миколаївна. – Приїжджають батюшки не тільки з Камінь-Каширського, а й з Любешівського, Ковельського, Старовижівського, Ратнівського районів – машинами, бусами, разом зі своїми прихожанами. Добираються з різних сіл, хто чим може. У перші дні біля хати було, як коло церкви. Приїздив і наш владика Ніфонт.
Люди почали приносити до Федчиків свої іконки. Дехто прикладав образи до Скоропослушниці – й вони теж стали мироточити.
На підвіконні у найсвітлішій кімнаті стоять сім ікон. З паперових образів скрапує масляниста речовина – збігає у спеціальні тарілочки, аби потім можна було миро зібрати. Поруч – підсвічник і запалена лампадка.
Якщо ікони мироточать, значить, присутня Божа благодать, кажуть священики. Диво нагадує нам про те, що Господь завжди з нами, бо так Отець Небесний виявляє нам свою присутність.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора

• Нравится
•