24 серпня убили Олексу Довбуша
Опришок Олекса Довбуш
На Прикарпатті, за 16 кілометрів від містечка Болехів, неподалік села Бубнище, посеред 26 гектарiв територiї ландшафтного парку – кам’яна гора. Мiсцину називають “Скелі Довбуша”. Лiсова дорога в’ється вужем-серпантином. Навкруги – дика природа. Мій добровільний гід, десятирiчний Іванко, їде верхи на своєму сивому Орлику. Три століття тому на такому ж Орлику разом зі своїми опришками їхав до цих скель й Олекса Довбуш. Нині лiсова дорога добре протоптана черевиками та шинами автомобiлiв. Нас наздоганяє група туристів з Німеччини: “Хочемо торкнутися серця Довбуша. Спеціально й приїхали”, – вітаються.
Ось і захована в старім лісі чудернацька скеля. В ній – печери з лавками, сходи, рови, вали-бійниці, криниця глибиною шість метрів та інші дивні споруди. Історики й досі сперечаються щодо призначення цієї скелі. Більшість вчених мужів вважають, що це залишки скельного монастиря, але у місцевих мешканців своя думка. Селяни з навколишніх сіл ні на мить не сумніваються, що тут була фортеця Довбуша і його опришків. За легендою, кожен камiнь цiєї скелі – частини тiла легендарного опришка. Над пiдземною печерою, де, за переказами, була конюшня i опришки зберiгали зброю – могутнiй кулак Довбуша.
– Це вiн панам грозиться, щоб бiдний люд не зобижали. Бо тодi були такi, що народ мали нi за що, i в нашi часи такi є, – пояснює баба Марiя, яка торгує насiнням. – Як Марiчка Дзвiнчукова зрадила Довбуша, то її чоловiк i прострелив нашого опришка. Просився Довбуш, щоб його на топiрцях вiрнi хлопцi вiднесли помирати у його серцю коханi гори. Та пани по слiду псiв пустили. Знайшли Олексу й на дванадцять частин четвертували, – старенька Марiя показує на гордий виступ скелi. Каже, то – голова Довбуша, а он там, де той камiнь, що наче дихає, – то груди його могутнi... До Маріїних слiв прислухаються кілька десяткiв туристiв. Просять перекладачів, щоб перевели їм бабину розповідь англійською та німецькою.
Достеменно невідомо: чи Марічка, до якої Олекса був начебто небайдужий, зрадила опришка, чи то Степан Дзвінчук, чоловік Марічки, так перед панами вислужувався. Степан Дзвінчук вистрелив у Довбуша через шпарину у дверях своєї хати. Мертвого отамана опришків пани довго возили по селах – хвалилися, що ватажка селянського вбили. Потім ще довго висіло тіло в Коломийській ратуші. Але пани боялися Довбуша й мертвого. За наказом гетьмана Потоцького тіло опришка порубали на 12 частин і розвісили на палях 12 сіл і міст покутського краю…
– Дивiться, ось воно, ось – серце Довбуша. Бачите, яке велике! Ходiть, доторкнетеся до нього, – тягне мене за руку десятирiчний Олег. Хлопчина живе у селi, що знаходиться біля пiднiжжя цих дивовижних скель. Про Довбуша школярик знає не згірше історика. – Як торкатиметеся серця Довбуша – загадайте бажання. Воно обов’язково здійсниться! Тут всі бажання збуваються. Тепер мусите пройти через Чортову ущелину. Той, хто пройде через неї, вiд грiхiв очиститься, – каже Олег. Щiлина у скелi, через яку менi потрiбно пройти, має всього… 42 сантиметри ширини. То ж не ризикую.
У затiнку дерев – туристи зі столиці. Також приїхали доторкнутися до серця. Запрошують на кулiш. Кияни ночуватимуть пiд скелями, просто неба. Сподіваються з духом легендарного опришка зустрiтися. Ночами Довбуш тут часто бродить. Кажуть, що зустріч з ним може витримати лише той, хто серцем чистий і душею відважний.
Тi ж, хто боїться топiрця Довбуша та темної нiченьки в лiсi, можуть переночувати у найближчих до скель селах. Селяни охоче приймають гостей до своїх осель. За нiч просять – 10-20 гривень. Якщо яку п’ятірку накинути, то господиня наварить бульби, справжньої грибної юшки, кулешу та налiпить вареникiв. Втiм, голодним на скелях Довбуша не залишишся. Є на територiї ландшафтного парку i затишнi кав’ярнi. Селяни всiляко намагаються прикрасити вiдпочинок туристiв. Ну, i заодно пiдзаробити. Хочете – грибiв назбирають чи форелi у Тисi наловлять. І на коні прокататися запропонують всього за двi гривнi. За три гривнi пропонують туристам сфотографуватися із соколом.
А ще на висотi 900 метрiв є озеро, в якому риби – тьма. Його називають Мертвим. Ніхто не знає, звiдки у ньому вода береться. Кажуть, що це сльози Марічки, й досі за Довбушем плаче...
Свiтлана Мартинець,
Івано-Франківська область
| Comments: |
