Хоча зманювали у Санкт-Петербург, Львів, Рівне, не зрадила Волині,
Фірмовий коровай “Хліб-сіль” для високоповажних гостей почала випускати майстриня Валентина Онищук ще у 1968 році
Запашні мамині булочки із голодного повоєнного дитинства, яких трьом діткам перепадало тільки по одній, бо решта йшли на продаж, щоб купити найнеобхідніше, запам’яталися Валі на усе життя. Тому, закінчивши у неповні 16 Турійську школу, твердо вирішила стати кондитером. “Тернистим був мій шлях до цього, – усміхається мило співрозмовниця. – До Львівського технікуму харчової промисловості мене не зарахували, бо не мала стажу. Довелося два роки працювати на цегельному заводі. Зате у Луцьке кулінарне училище зі стажем взяли охоче”. І директор, почувши про її бажання бути не просто кулінаром, а й кондитером, пішов назустріч. Штудіювала за основною програмою кулінарію і за індивідуальною освоювала фах кондитера. Усе – на відмінно.
Коли відкривали на ДПЗ у Луцьку, як і в інших областях, комбінат напівфабрикатів, який доручили організовувати молодому спеціалісту Валентині Онищук буквально з нуля (а до цього вона гарно себе зарекомендувала в кондитерському цеху в Маяках та у громадському шкільному харчуванні), міністр торгівлі визнав, що Волинський комбінат найкращий на всю Україну. Тоді за відмінну роботу представили майстра до державної відзнаки – ордена “Знак пошани”. А московський журнал “Громадське харчування” розрекламував її торти. І посипались звідусіль листи: із Магадана та Ленінакана, із Харкова та Полтави. Адресати просили рецепти і поради. Ледве встигала усім відповідати.
Улюблена справа, клопітка підготовка до конкурсів та виставок, особливо на ВДНГ, не лишали часу на сім’ю. Добре, що хоч чоловік Анатолій – військовий, усе розумів, ще й підбадьорював дружину з любов’ю: “Я горджуся тобою, Валюшо”.
– Який із конкурсів Вам най-більше запам’ятався? – цікавлюся.
– Звичайно, святкування 1500-ліття Києва. Ми витягли тоді нашу Волинь із 28-го місця на третє, хоча виступали майже останні. Що тоді було! Ціле паломництво за нашими виробами. Недарма три ночі не спали дівчата. Бо я ж, вивчивши асортимент багатьох виставок, щоб не повторюватись, на ходу впроваджувала свої нові розробки. Це треба було ретельно складати калькуляції на кожен виріб, а потім за одну ніч команді із 12-ти осіб зробити аж три тисячі тістечок і ще чимало тортів. Але ми справилися. Бо з дому взяли про запас все своє: і начиння, і обладнання, і навіть райські яблучка для прикраси. Подбали і про яскраві коробочки-упаковки. Сервіс вийшов на європейському рівні. Тістечка тільки блиснули, торти йшли з аукціону нарозхват. Міністр не приховав захоплення, побачивши напис старослов’янською на ювілейному пишному торті: “И быша три братья: Кий, Щек и Хорив и сестра их Лыбедь. И створиша град и нарекоша имя ему Киев”. І тут же розпорядився дзвонити усім керівникам делегацій з областей, щоб неодмінно прийшли подивитися на волинське диво. Після конкурсу їй присвоїли звання “Заслужений кондитер України”. І посипалися звідусіль, навіть із Санкт-Петербурга, запрошення на роботу. Але на жодне вона не пристала, бо дуже вже любить свою рідну Волинь.
Майже піввіку віддала Валентина Єфремівна творенню солодкої насолоди для людей. Та ще й, як людина чуйна і милосердна, переймалася проблемами та бідами земляків, адже її тричі обирали депутатом міської ради. Вже й пора на заслужений відпочинок, але без улюбленої роботи життя не уявляє.
– Реалізувала себе у кондитерському цеху “Там-Таму”, – каже, – сповна. Коли твоя продукція розходиться, люди дякують, то втоми не відчуваєш. Тут маю найдосконаліше італійське обладнання, про яке мріяла. А продукцію випускаємо тільки з натуральних компонентів.
Отож-бо, “Бабусин хліб” на опарі, “Домашній” на чистих альпійських травах, солодкі тістечка з ягодами та фруктами, особливо желейні користуються великим попитом. За день випускають тонну солодкої продукції ста найменувань, а у свята – до півтори. Найбільше до смаку лучанам торт “Сирний”. Її фірмові бренди: торти “Валентина”, “Королівський”, “Лучеськ”, “Чорна троянда”, “Мережка”. А короваї найкраще виходять у доньки Ольги, бо так, як вона, ніхто не вміє оформити. Навіть онук Юра, який навчається у художній школі, не втримується, щоб не допомогти мамі робити ажурні прикраси та квіти. Радіє майстер, що є кому передати свої секрети.
Мирослава МАНЕЛЮК,
м. Луцьк
| Comments: |
