Через сорок літ – до шкільних воріт
Випускники 68-го та їхні вчителі біля рідної школи
Із сотні випускників сорокалітньої давнини прийшла лишень третина. На жаль, більше десяти однокласників немає в живих. Зокрема, буквально кілька місяців тому не стало Іри Карбовської. Веселої, щирої, славної розумниці, кандидата наук, знаного науковця Львівського Національного університету імені Івана Франка. Їх пам’ять вшанували хвилиною мовчання, запаленими свічками.
А ще було дуже шкода, що на зустріч не прийшла більшість рожищан. Шкільні друзі поприїжджали з Москви, Києва, Луцька, Бродів, а от тамтешні окремі однокласники нас і школу проігнорували, хоч живуть поруч, за кілька десятків або сотень метрів. А жаль, що не вистачило мудрості чи забагато гонору мають.
Зате наші рідні, дорогі вчителі на запрошення дружно відгукнулися. Сидять на підвищенні, де проводив заняття Тимофій Тимофійович, мило, привітно всміхаються. Сорок років тому такі добренькі не завжди були. І двійки ставили, й після уроків залишали, і сварили... Ну, і правильно робили. Бо інакше як нас можна було навчити. До речі, їхнім шляхом пішли дехто з наших. Уже згадувана Лариса Процюк, Люда Маруженко, Леся Присяжнюк.
І один за одним піднімаються наші сімнадцятилітні школярі з 40-річним хвостиком, коротко доповідають про те, як здають свій життєвий екзамен протягом оцих всіх літ. У кожного своя доля і свій світ широкий. Наприклад, Петро Ткачук з Кобча вже 34 роки лікує народ у Бродах. Похвалився, що власного кладовища ще не має. Будемо надіятися, що й не матиме. До речі, з дружиною познайомився на студентській вечірці в моєму гуртожитку у Львові.
А Вітя Пустовий з дуже тихого скромного хлопчини, а пізніше – лейтенантика, виріс до генерал-лейтенанта. Нині служить в генеральному штабі Російської Федерації. Володя Ніколайчук та Микола Ващук подалися у бізнесмени, Наталя Подупейко – у службовці, Марійка Павлюк керує крутим торговельним салоном у Києві. А Гнат Корчагін став доктором фізико-математичних наук, провідним науковим співробітником Інституту прикладних проблем екології, геофізики та геохімії. Двічі з експедицією побував на полюсі.
Багато наших дівчат “попахали” за кордоном. Бо наша безталанна Батьківщина не змогла їх забезпечити роботою.
Якось трохи незвично, навіть дикувато було чути від однокласниць: “Уже на пенсії, на пенсії…” Люди добрі, коли це сталося! Вони ще такі молоді, такі славні, їм ще треба кохати й кохати, а не пенсійні копійки рахувати. І щемить серце: чого ж так швидко літа пролетіли?
А потім був ресторан “Стир”. І полилися вино й горілочка, і запальні танці, як у сімнадцять. Влаштували пісенне змагання з вчителями. Звичайно, перемогла дружба.
Насамкінець хочемо щиро подякувати директору школи Юрію Зіновійовичу Пироганичу, нашій невтомній Ларисі Процюк за чудову зустріч. Низько кланяємося вчителям за їхню мудру науку. І – до зустрічі на 50-річчі нашого випуску.
Євген ХОТИМЧУК,
випускник Рожищенської середньої школи №1 1968 року
| Comments: |
