Як п’яний лобуряка школу замінував
Нещодавно в одному з райцентрів Житомирщини відбувся незвичайний суд: вісімнадцятирічному парубку-бешкетнику “припаяли” місяць арешту за осквернення громадського закладу. Яким чином? А діло було так.
Двоє нероб-ровесників якось увечері допізна пиячили в барі неподалік школи. Випивши, вирішили розвіятися. Лобуряк потягнуло на подвиги. Думали-думали, куди подіти надлишок енергії, та нічого ліпшого, як залізти в школу, у якій ще торік навчалися, у їхні голови не прийшло. Отже, тихенько вийняли з вікна шибку, але тут один, очевидно, трохи тверезіший, лізти досередини перехотів.
– Що ми там робитимемо?
– А давай замінуємо школу! – раптом, захихотівши, запропонував другий, назвемо його Петро.
– Як? Чим?
– А як можна замінувати без міни?! – зареготав Петро. – Невже не здогадуєшся? У мене якраз добряча “міна” проситься на волю!
Однак з такою метою той лізти тим більше не захотів, тож Петро подерся у вікно сам. Побродивши коридорами й класами, зупинився в одному, спустив штани і присів…
Повернувся надвір, сміючись від задоволення. Проте забиратися геть зі шкільного подвір’я лобуряки не квапилися. Стояли, курили, доки ще одна “міна” не визріла в Петровому животі.
– Піду заміную ще якийсь клас! – зареготав і знову поліз у вікно. Але лізучи, зачепив ногою шибку, що стояла під стіною. Дзенькіт скла почув шкільний сторож, прибіг на місце події й затримав “мінера” (його товариш, звісно, не став дожидатися неприємностей на свою голову і втік). Доки за викликом сторожа прибула міліція, Петро спробував прикинутися дурником, але не на того напав, і бачачи, що відбрехатися не вдасться, пішов на “щиросердечне каяття” й повідомив про міну в класі. При слові “міна” прибулі правоохоронці, було, стривожилися, та коли хлопець повів їх показувати заміноване місце, по мірі наближення до нього зрозуміли, який “вибуховий пристрій” мав на увазі нічний бешкетник. Довелося “мінеру” брати відро та ганчірку й перекваліфіковуватись у сапера…
Ігор Славич,
Житомирська область
| Comments: |
