Без рук і без ніг, але з посмішкою на устах
Австралієць Нік ВУДЖИСІК
Сотні лучан прийшли на Театральну площу на зустріч з цією особливою людиною. Тут можна було зустріти молодих і старших людей на інвалідних візках, а також пригнічених іншими хворобами та життєвими негараздами. І хоча спілкуванню спочатку перешкоджала негода, але всі прикривалися парасольками й уважно слухали євангельські пісні та вірші, свідчення християн. Коли ж на імпровізовану сцену принесли Ніка і він з допомогою перекладача почав промовляти до присутніх – дощ зовсім припинився.
– До мене не раз підходять і запитують: «Чому ти так часто посміхаєшся?» – розповідає Нік. – Здавалося б, як тут справді можна радіти? Адже, як бачите, я не маю ні рук, ні ніг, крім цього маленького відростка, схожого на «курячу лапку». Вона й допомагає мені пересуватися, перегортати сторінки Біблії... Чому так сталося? Я таким народився 25 років тому, і медики не могли цього пояснити і нічого поправити. Я і мої батьки, наша місцева церква молилися про чудо зцілення, адже для Бога немає нічого неможливого. Однак все залишилось, як було. Бог, очевидно, мав Свій далекосяжний план щодо мене. Погодьтеся, коли б я був звичайною людиною, то сьогодні не зустрічався б з вами. Господь використовує мене, щоб засвідчити всім про свою велику любов. Він готовий допомогти, але про це треба просити з вірою, відкрити для Нього своє серце. Коли я навчався у школі, діти нерідко насміхалися з мене. Спочатку я все це глибоко переживав, часто плакав, навіть у вісім років хотів втопитися у ванній. Але далі вирішив не здаватися, все більше і більше впевнювався, що можна і треба покладати надію на Господа. Постійно читав Святе Писання, в якому є багато обітниць для мене і для всіх вас.
Я вже встиг поділитися своїм свідченням перед двома мільйонами слухачів у багатьох країнах. І хочу усіх вас підбадьорити і запевнити, що тільки Бог може змінити ваші складні обставини, звільнити нашу молодь від багатьох страшних залежностей – захоплення тютюнопалінням, алкоголем, наркотиками, сексом... Він може зміцнити молоді сім’ї, врятувати їх від руйнування, вивести багатьох людей з відчаю та глибокої депресії, провести через всі інші тяжкі обставини і поневіряння.
Багато людей мене запитують: «Нік, що було найважчим для тебе?» Я відповідаю: «Це страх самотності. Я не бажав бути одиноким». Ісус допоміг це подолати, став моїм найкращим товаришем і порадником. Про це свідчить моя посмішка, радість у моїх очах, адже я почуваю себе щасливим.
У мене була можливість задати декілька запитань Ніку Вуджисіку, відповіді на які доповнюють його хвилююче свідчення перед лучанами.
– Коли Ви виголосили свою першу проповідь про Ісуса Христа?
– Перша моя проповідь була в 17 років перед студентами. Вона тривала лише три хвилини, але одна дівчина, ридаючи, сказала: «Ніхто мене ніколи так не потішив, як цей чоловік». Іншого разу я прилетів у Лос-Анжелес, літак приземлився в аеропорту. Але через бортове радіо оголосили, що нам доведеться почекати 15-20 хвилин. Тільки він закінчив, як я почув голос Божий: «Нік, я хочу, щоб ти проповідував в літаку». Одна стюардеса відмовила дати мікрофона, адже в Америці не дозволяється проповідувати в громадських місцях, а друга погодилася – тільки не довше семи хвилин. Всі пасажири дякували мені.
– В яких країнах світу Вам уже вдалося побувати і які враження від цих поїздок?
– Список дуже великий – Індонезія, Камбоджа, Філіппіни, Індія, Китай, Кенія, Уганда і майже вся південна Африка. А тепер Америка – маю 500 запрошень для відвідин американських церков. Виступаю на стадіонах, у великих кіноконцертних залах, у навчальних закладах. Це мій перший приїзд у Європу, і приємно, що він почався з України і саме з вашої чудової області. Далі маршрут пролягає до Рівного, Тернополя і тоді до Києва...
– Крім проповіді Слова Божого, чим Ви ще займаєтесь у себе на батьківщині?
– Я проповідую десь 250 разів на рік, у дорозі буваю 40 тижнів. Це моє покликання, для цього я народився. Маю дві вищі освіти. Займаюся приватним бізнесом – продажем нерухомості. Завдяки цьому заробляю кошти собі на прожиття і для таких поїздок, як нинішня. Є люди, які цінують мою працю благовістя і також підтримують матеріально. Гроші для мене – не головне. Сам працюю на комп’ютері, друкуючи 43 слова за хвилину. Вмію плавати і ще багато чого, хоча лікарі казали моїм батькам, що Нік ніколи не зможе читати і писати.
– Що б Ви могли порадити людям, які мають певні труднощі і проблеми в житті і нерідко нарікають на свою долю?
– Розуміти чужий біль, знати, що комусь ще важче, ніж вам. Надіятися тільки на Бога. Навіть якщо сьогодні вам неймовірно важко, не падайте духом, а піднімайте свої очі догори, просіть звідти допомоги.
Нік полонив усіх своїм оптимізмом, жартував, розповідав різні смішні історії, які з ним траплялися в поїздках, промовляв окремі фрази українською мовою. Продемонстрував також неабиякі фізичні можливості. На столі ліг своїм тілом на груди і без сторонньої допомоги підвівся. Хочеться вірити, що після знайомства з ним особисті проблеми і переживання багатьох людей стали просто мізерними порівняно з тим, що вдалося почути і побачити.
Микола ПИРОЖКО,
м. Луцьк
Фото Віталія Юрченка
| Comments: |
