Чи не перетвориться Україна на Кенію?
Нещодавно на Волині побував американець Джим Ворстелл, консультант з питань агробізнесу. Разом з фермерами він об’їздив чимало районів області. Враженнями від нашого краю ми попросили його поділитися з читачами “Вісника і Ко”.
«Мене не бентежать навіть ваші туалети»
У США Джим Ворстелл керує організацією, яка допомагає групам фермерів організовувати кооперативні обслуговуючі підприємства з виробництва сільгосппродукції з подальшою переробкою самими ж фермерами і також виходу на ринки збуту без посередників. Водночас організація навчає фермерів захищати свої права організаційними і політичними методами.
– Окрім базової сільськогосподарської освіти, я захистив дисертацію з молекулярної генетики, спрямовану на виробництво нових видів рослин у сільському господарстві. Я працював у чотирьох різних університетах США, викладаючи науки, пов’язані із психологією, біологією, молекулярною генетикою. Згодом вирішив покінчити з викладацькою діяльністю і присвятити життя вивченню проблем сільського господарства. Попрацював у 28 країнах світу в цьому напрямку. П’ять років тому вперше приїхав в Україну і більше нікуди не їздив – так мені сподобалася ваша країна, – зауважив Джим. – Я приїхав на Волинь у теплу пору року, бо тоді вона найкраща. Зі мною прибули дружина і син. Мета – не прогулянка чи розваги. З волинянами я хочу поді-литися досвідом і розповісти про методи, які ми використовуємо під час вирішення різних проблем у роботі таких організацій, як асоці-ація фермерів і землевласників.
– А чим сподобалася Україна?
– У вас збереглися гарні села, люди живуть громадою. Хоч багато сіл зникає з карти України, але навіть попри це жевріє надія, що малі населені пункти виживуть. А в Штатах уже немає сільського життя – як і в багатьох інших країнах його зруйнували. Мене навіть не бентежать незручності у ваших селах і туалети на вулиці. Адже Бог, створюючи людину, не передбачав, що вона має жити в розкоші. Він планував єднання з природою. Я в Україні черпаю нову енергію. Вірю, що у вас не все ще вмерло.
– А як вам наші продукти харчування?
– Сподобалося підсмажене на вогнищі сало, наштрикане на палочку. Люблю вареники зі сметаною, борщ та українську бринзу з овечого молока, хороше сухе вино. До речі, у вас непогана горілка.
«Я хотів би поріднитися з українцями»
– Ваша думка про Волинську асоціацію фермерів та землевласників?
– Вона займає передову позицію щодо захисту своїх законних прав, тому, мабуть, і є найкращою серед усіх обласних асоціацій України. Хотілося б, щоб ваші селяни ще навчилися впливати на по-літику в державі.
– Яким чином?
– Подивіться на організації США. Вони всі починали роботу знизу і не прагнули лишень зареєструвати політичну партію і щоб її вибрали у владу. Адже спроби об’єднати людей зверху завжди провалювалися не тільки в Америці, але й у багатьох інших країнах світу. Ви, мабуть, пам’ятаєте Авраама Лінкольна. Він став першим американським президентом від нової політичної сили, яку 30 років організовували знизу. Партія була створена з двох соціальних рухів, один з яких вимагав заборонити рабство, а другий – дати жінкам свободу і права на рівні з чоловіками. Ця сила стала домінуючою в Америці протягом 80 років. Отож, щоб захистити свої права, треба об’єднатися навколо дуже позитивної ідеї, а у випадку України – це захист села. І якщо селяни не тільки вироблятимуть сільгосппродукцію, навчаться її переробляти на своїх підприємствах, але й об’єднаються в одну політичну силу, то вона буде такою, яку ніхто ніколи не переможе.
– Які проблеми ви побачили на Волині?
– Ми побували в багатьох районах області, працювали з фермерами. У вас гарна земля, працьовиті люди. Прикро, що держава надає перевагу великим компаніям, а не селу, дрібному землевласнику, який виробляє 70 відсотків сільгосппродукції. І буде помилкою, якщо влада зруйнує цей великий ресурс, який є в селі і годує країну, причому якісною продукцією. На Волині багато людей, які мислять по-державницьки, розуміють свою роль і відповідальність. Хоча тільки Богу відомо, що буде з Україною далі. Перша сила, яка впливає на ситуацію у вашій державі, – це правлячі кола, що хочуть завезти сюди інвесторів, великий бізнес. І думають, що цим можна вирішити багато проблем. Але що тоді робитимуть малі виробники? Ледь виживатимуть. Боюся, щоб Україна не перетворилася на Кенію, де люди поселилися навколо столиці Найробі, бо там є робота. Хотілося б, щоб вона була і в малих селах, а це можливо, лише якщо держава зверне увагу на малих виробників сільгосппродукції. Ще мене дивує ситуація із зерном: у світі ціни на нього пішли вгору, а в Україні падають. Це результат різних комерційних схем і маніпуляцій сил на державному рівні. Якщо цю проблему не вирішать, то навіть зерно вирощувати стане невигідно. А це остаточно доб’є село. У державі буде кілька дуже багатих людей, а народ якось виживатиме. Якщо ж Україна піде шляхом, який пропонують аграрники, і буде підтримка держави, то селяни організовуватимуться в групи по вирощуванню продукції, її переробці та збуту. Тобто всім буде робота, село стане більш забезпеченим. Це найкраща перспектива для України.
– Ваше ставлення до генетично модифікованих продуктів?
– Немає потреби, щоб вони взагалі були на землі. Я вивчав генну інженерію, вводив нові гени в код рослини. З погляду науковця, це цікава, але непотрібна, безглузда затія, на яку ідуть великі кошти. В нас уже ніхто не хоче такі продукти купувати, від них відмовляється Європа. Потрібно виводити нові сорти пшениці, які дають високі врожаї без введення інших генів в рослину. Наприклад, моя дружина зараз займається рисом: ген дикого рису вводить у вже відомі сорти, аби покращити його стійкість до шкідників. Тобто треба вирощувати натуральні продукти.
– Ви хотіли б ще раз приїхати на Волинь?
– Так. Хотілося б навіть поріднитися з українцями.
Марія ДУБУК,
Волинська область
| Comments: |
