Мати не пережила звістки про смерть сина
Ніна СКУПОВСЬКА однієї неділі похоронила і матір, і брата
Сиротами залишилися семеро дітей
Варвара Савівна та Віктор Антонович Хлуди не могли натішитися своїми внуками. Донька Валя подарувала їм їх аж семеро! Вона вийшла заміж за місцевого хлопця – Степана Шульгачика. Він – залізничник, вона – дипломований педагог. Обоє працювали в Білорусі, приїжджали до рідних зі своїми синами та доньками в гості. Здавалося б, живи і радій. Страшна біда постукала в цю родину чотири роки тому. Неждано. У Валентини почалися сильні болі. Лікарі поставили страшний діагноз – рак.
– Мені сказали, що проживе недовго, бо хвороба була задавненою. Я сиділа біля Валі два місяці. Вдома, в Грабовому, сусіди хазяйство доглядали. Боляче було дивитися на її муки. А донька ніби відчувала наближення смерті, бо сказала, що якщо помре, то нехай дітей забере сестра Люда, – не може без сліз розповідати Варвара Савівна. – Чотири роки, як Валі не стало, їй було 37 літ…
Родина вирішила перевезти тіло доньки в рідне село. Працівник митниці впізнав у труні свою… вчительку і пропустив згорьованих людей додому. На похорон зійшлося все село, люди не могли без жалю дивитися на сімох напівсиріт: найменшій дівчинці тоді було тільки три рочки, найстаршій – 15. Через якийсь час дітей перевезли на Волинь, адже в Білорусі Шульгачики жили хоч і в немалій, але все ж у відомчій квартирі.
…Зять Варвари Хлуд Степан ненабагато пережив дружину. Ще не загоїлась одна рана, як нова звістка прилетіла в село. У квітні цього року, на Благовіщення, діти поховали й батька. Його похоронили в Білорусі…
– Скільки вже тих випробувань може бути? – каже Ніна Скуповська, сестра Степана Шульгачика. – Ще сльози не висохли після однієї біди, як уже інша прийшла.
Нещодавно горе знову прийшло в цю родину. Минулої неділі Ніна хоронила другого брата, Петра, та матір.
…Такого похорону Грабове та навколишні села не пам’ятають. На машині везли дві труни. В одній – мати, в іншій – син. 31-річна Ніна кидалася то до однієї, то до іншої.
– Мій другий брат жив у Дубовій Ковельського району. Півтора року тому він отримав страшну травму – обпік більшу частину тіла. Його вилікували, він приїжджав до нас в село. І от одного дня приходить сусідка і якось так дивно себе поводить: не знає що сказати. А потім вимовила: “Ніно, твій брат Петро помер…” Я довго думала, як про це сказати матері, адже тільки два місяці тому поховали Степана. А тут і Петро… 36 літ всього було. Але мама цю звістку мужньо сприйняла, хоча що творилося в її душі – відомо тільки Богу. Вона поїхала автобусом в Дубове, сказала, що треба порадитися з невісткою, щоб тіло перевезти в село. Я ще її провела на автобус, – розповідає Ніна. – І хто знав, що це її останній путь.
«Ліпше була та тіснота – ніж пустота…»
…Ніна Скуповська – листоноша. За поштою для грабівців їздить велосипедом у відділення зв’язку аж у Сереховичі. Коли у селі було сільгосппідприємство – працювала там бухгалтером. Має вищу сільськогосподарську освіту і її чоловік. Однак змушений в сусідньому районі… пасти худобу, бо вдома немає роботи. Свої нехитрі заробітки останнім часом витрачали на лікування молодшого брата. А тут ще й похорони.
– Я ще бачила той автобус, яким їхала мати, бо одразу ж велосипедом поїхала в Сереховичі за поштою. І тільки я зайшла у відділення, як пролунав телефонний дзвінок з лікарні. Моя колега, яка відповіла, зразу ж зблідла і подивилась на мене. Я здогадалася, що з мамою щось трапилося, – продовжує Ніна. – Я її застала в лікарні під крапельницею. Вона щось намагалася сказати, але слова були нерозбірливими. Так вона й померла…
Їх хоронили в неділю. Всім селом. Найбільше був вражений цим похороном син Ніни – чотирирічний Сергійко, якого бабуся, Зінаїда Корнилівна, винянчила (дідусь помер значно раніше, і хлопчик його взагалі не пам’ятає). Востаннє жінка з внуком їздила в Мильці в монастир. А тепер малий Сергійко каже, що бабуся йому сниться, прощається з ним. Чи то через переживання, чи на похороні не було коли за ним наглядати, але з ангіною дитина потрапила в лікарню.
– Я так перелякалася. Після похорону тільки лікарні і не вистачає. Ось тепер біля дитини сидить сестричка – 10-річна Алінка. Більш нема кому. Вона в мене справжня помічниця, газети по хатах розносить. Тепер в лікарні Сергійка доглядає. Ох і сумно зараз в оселі! Адже маємо стареньку хатинку, аж п’ятеро тулилися в одній кімнатці. А тепер чоловік якось каже мені: “Знаєш, ліпше було в тій тісноті – ніж в пустоті…” Але що зробиш – така воля Божа. Треба далі працювати, дітей на ноги піднімати. Жити.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
