Домашній пес загриз дитину
Страшний шокуючий випадок трапився тиждень тому у селі Низкиничі Іваничівського району, що на Волині. Один з одинадцяти псів Ольги Ясинської напав на її 6-річного сина Іллю. Бідолашне дитя загинуло від зубів звіра – пес шматував хлопчика, поки його тіло не перетворилося на закривавлене решето... На жаль, на крик малюка мати похопилася надто пізно. Хлопчик, який, до речі, не був їй рідною дитиною, помер дорогою до лікарні у неї на руках.
Дім прийомних батьків став для хлопчика тюрмою?
Низкиничі – фактично окраїна міста Нововолинськ. Село невелике, як кажуть, тут усі про всіх все знають. Але це не зовсім про Ясинських, на обійсті яких і сталася трагедія.
Селяни розповідають, що Ольга Ясинська сюди перебралася кілька років тому з чоловіком Романом та маленьким Іллею. Достеменно ніхто не знає, звідки приїхали і чому. Купили в Низкиничах дім, добудували, зробили сучасний ремонт, завели собаку, другого... Вівчарка привела щенят – теж не пороздавали людям, а самі тримали. Невдовзі на подвір’ї вже бігало семеро псів.
– Це тепер навколо їхньої хати – мури, а раніше яка огорожа була? Тільки сітка. Не раз ідеш вулицею, то так страшно, аж дух перехоплює. Ті пси кидаються через сітку, гавкають. Від їхніх хорів звихнутися можна було! А ще люди знали про м’якосердність Олі до собак, підкидали їй під ворота своїх щенят. Вона усіх гляділа. Потім Оля звела високий паркан, зробила на подвір’ї вольєри. Стало трохи спокійніше, – розповідають сусіди.
Сімейне життя в Олі з чоловіком не склалося. Невдовзі вони розійшлися. У Грядівській сільраді, до якої входять Низкиничі, кажуть, що Роман нібито не міг змиритися з тим, що з дружиною виховує нерідну їм дитину (вони взяли Іллю немовлям з будинку дитини). Проте односельчани іншої думки. Кривить Оля душею, кажуть. Не сина Роман зрікся, а втік від нестерпного гавкоту, що діймав усю околицю. Розповідають також, що і робітниця у неї вдома була. Тільки теж там довго дівчина не втрималася, звільнилася.
Іллю в селі називали Мауглі. Бо він ріс в оточенні звірів й лише зрідка спілкувався з людьми. З дорослими, мається на увазі. Бо із сусідськими дітьми його взагалі ніхто ніколи не бачив. Кажуть, мати його не пускала...
– Дитя жило там, як у тюрмі, – нарікають місцеві педагоги. – Не раз ідемо тією вулицею, а Ілля стоїть у вікні на другому поверсі і рученятами махає, вітається. Часом бачили, як на подвір’ї бавився, але щоб десь до когось у гості пішов чи щоб мама з ним вийшла на прогулянку – такого не було. А заговориш з ним коли через паркан – дивуєшся: він так по-дорослому міркував.
– Якось ворота були відчинені, й Ілля вибіг на вулицю, – розповідає бабця Віра, сусідка через дорогу. – Я його покликала. Кажу, ходи, абрикосиків тобі дам. А він до мене: “Не пускайте мене до себе, а то мама мене сварити буде”. Правду кажуть, він більше у вікні в хаті сидів, наче виглядав кого. І мені не раз крізь шибку рукою махав. Душа болить вже який день, не можу спокою собі знайти, як подумаю, що Іллі вже нема...
Дитя з моргу одразу повезли на кладовище
Ольга за фахом – ветеринар. До неї не раз за порадою чи допомогою звертаються люди не тільки з Низкинич, а й з Нововолинська. Кажуть, спеціально у підвалі будинку жінка облаштувала “приватну ветлікарню” – робила собакам щеплення, перев’язки, навіть при потребі оперувала! Власники пацієнтів – чи не єдині гості у хаті Ольги. Ні подруг, ні родини на її обійсті ніхто не бачив. Жінка живе настільки усамітнено, скритно, що аж дивно. Й дитя мимоволі стало заручником її способу життя.
Що трапилося того фатального дня? Відповісти достеменно не може ніхто. В обідню пору до Ольги приїхав чоловік за консультацією для свого собаки. Ілля саме бавився на подвір’ї – катався на своєму маленькому велосипеді. Раптом з вулиці долинув несамовитий дитячий вереск. Мати вибі-гла надвір – й оторопіла: Іллю у своєму вольєрі терзав пес Карат. Вона підхопила тільце бідолашного хлопчика, який ще дихав, на руки. “Швидку” чекати не стали – чоловік, який саме нагодився, за лічені хвилини відвіз Олю з дитиною в Нововолинську міську лікарню. Та шансів на порятунок хлопчик вже не мав, дорогою його сердечко зупинилося…
– Хоча при огляді пульсу у дитини вже не було, ми ще проводили реанімаційні заходи, – каже хірург Ігор Винницький, який був того дня на чергуванні. – Вони результату не дали. Таких страшних кусаних та рваних ран я ще не бачив. Тільце хлопчика було дуже пошматоване, понівечений кожен орган, особливо правий бік – спина, живіт, нога. Вушко одне було зовсім обгризене.
Хоча зазвичай у лікарів “сталеві” нерви і про подібні випадки вони розповідають без емоцій, Ігор Винницький не міг стриматися…
Поховали Іллю на сільському кладовищі біля монастиря. Попрощатися з ним прийшли одиниці. Сусіди кажуть, що просто не знали, коли буде похорон, й цілий день виглядали траурну процесію. Мовляв, додому тіло дитяти мати не привезла, а з моргу одразу забрала на цвинтар.
Чи був Карат хворий на сказ? Мабуть, це чи не останнє питання, яке сьогодні хвилює людей. Та й істину встановити тепер складно: міліціонер, який прибув на виклик, застрелив пса. Віталій Савієвський, заступник начальника ветмедицини в Іваничівському районі, запевнив, що усі великі собаки, яких утримувала Ольга у вольєрах, мали ветпаспорти, у яких є відмітки про щеплення проти сказу. Очевидно, Карат був досить агресивний, адже господиня не обмежилася кліткою, а й додатково прив’язала пса. Та це не вберегло маленького Іллю…
***
Ми звикли до думки, що собака – друг людини. Тулимося до псів, забуваючи про їхні природні інстинкти. Так, незаперечний той факт, що собаки не раз рятують людей у критичних ситуаціях – з вогню та води. Але хто врятує нас?
Страшна статистика: цьогоріч в Україні від собачих укусів вже померло п’ятеро людей! На Різдвяні свята пес загриз господиню у Феодосії (Крим). У середині лютого жертвою чотирилапого друга стала мешканка Львова. У березні собака пошматував жінку у Донецькій області – в Краматорську. У квітні в Дніпропетровську пес убив 42-річного чоловіка. Тепер біда постукала на Волинь… Задумаймось: усі люди стали жертвами своїх домашніх улюбленців.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
| Comments: |
