Заради коханки перерізав горло дружині
Нещодавно до редакції надійшов лист від нашої читачки з Рівненської області, в якому вона писала, що її вразило вбивство молодої жінки у Рівному, про яке повідомляли два роки тому. “…Тоді ще ширилися чутки, що в місті з’явився маніяк, бо повірити у те, що чоловік міг так жорстоко вбити свою дружину, було важко. Потім газети писали, що це справді зробив її чоловік. Але мені так і не вдалося дізнатися, як покарали його за цей страшний злочин. Знову таки чула від одних людей, що йому присудили довічне ув’язнення, від інших – що невеликий термін. Невже за вбивство людини можуть дати декілька років? Чи не могла б ваша газета, яку читаю не один рік, написати достовірну інформацію про вирок суду?”
Саме цей лист і змусив нас повернутися до висвітлення злочину, скоєного понад два роки тому, який вражає жорстокістю, цинічністю й холоднокровністю…
Жінка вибігла з кімнати на хвилину... й більше не повернулася
Життя у гуртожитку Рівненського державного технікуму економіки та підприємництва того лютневого вечора 2006 року проходило, як зазвичай. Хіба що одну із мешканок Тамару Юрим, яка затрималась біля вахтера, трохи здивувало те, що її сусідка і подруга Інна Левенець поспіхом вибігла з гуртожитку, навіть нічого не сказавши. Одягнута була по-хатньому, лише наверх накинула дублянку. А коли Тамара піднялася до своєї кімнати й почула плач Інниної доньки, тоді заглянула до сусідів – маленька Єва була у кімнаті сама. Жінку це насторожило: Інна ніколи не залишала дитину одну. Вона вирішила зачекати сусідку, зрозумівши, що та ненадовго десь вийшла, й взялася забавляти дівчинку. Однак час ішов, а подруга не з’являлася. Лише десь пів на дев’яту вечора прийшов Іннин чоловік. Тамара помітила його насторожений вигляд, відзначивши, що він не сподівався застати у себе сусідку. Ігор відразу запитав, де Інна. Та відповіла, що не знає й сама дивується, де вона може бути, додавши, що бачила, як його жінка виходила з гуртожитку. Чоловік забігав дивитися, у що Інна могла одягнутися, і сказав, що піде її шукати. Почувши, що до Інни хтось телефонував, швиденько перевірив телефон. Це був дзвінок від жінчиного батька з Коростишева, що у Житомирській області. Ігор набрав цей номер і перепитав, чи Інна до них не дзвонила. Певно, там поцікавилися, що трапилося, бо зять сказав, що їхньої доньки нема вже якийсь час і він збирається її шукати. Після цього чоловік набрав ще Іннину подругу, але та не відповіла, й вибіг з кімнати. Повернувшись через п’ятнадцять хвилин, сказав, що жінки нема ні в магазині, ні в аптеці, і знову пішов на пошуки. Згодом у гуртожитку з’явилася міліція, й після цього майже усі були шоковані новиною: Інну знайшли мертвою з перерізаним горлом!
І тут у гуртожиток знову зайшов Ігор Левенець, одразу помітивши заплакану вахтерку Любу. Працівники міліції поцікавилися, кого він шукає. Почувши, що у нього зникла дружина, попросили пройти з ними. Ще за декілька метрів Ігор кинувся до мертвої жінки і, впавши на загиблу, заридав: “Інно, Іннусю, пробач!”
Глибока рана на шиї молодої жінки вжахнула навіть працівників міліції, прокуратури й судово-медичних експертів. Окрім того, у неї були дуже порізані пальці на правій руці й велика рана на потилиці. Загиблу забрали у морг, а чоловіка, як свідка, – у міський відділ міліції для дачі показів. Однак після допиту Левенця затримали як підозрюваного. Його це не дуже злякало, проте він насторожено перепитав:
– Мене підозрюють, бо я, впавши на дружину, сказав “Інно, пробач”?
Слідчий на це нічого не відповів, однак після почутого інтуїтивно відчув, що саме чоловік може бути вбивцею Інни. Проте інтуїція та здогадки у слідстві – не докази. А їх на той час фактично не було. Не з’являлися вони й у наступні дні, хоча із зібраних даних напрошувався висновок: вбивця Левенець.
Але Ігор Левенець вперто доводив своє: він дружини не вбивав, і оперативники дарма витрачають на нього час, не шукаючи справжнього злочинця. У це не могли повірити й ті, хто знав молодого чоловіка, працівника банку “Аваль”, як хорошого сім’янина. Правда, батьки Інни теж підтвердили, що зять міг вбити їхню доньку, вважаючи його дуже хитрою, потайною і розумною людиною. І суд все-таки продовжив його затримання на десять діб. Часу було обмаль, щоб довести його причетність до цього страшного злочину...
Мобілка – єдиний доказ скоєного злочину
Найпершим доказом того, що саме Ігор Левенець вбив свою дружину, були дзвінки з мобільного телефону затриманого. Оперативно-слідча група за допомогою працівників СБУ (це секретна інформація) дослідила, звідки той востаннє телефонував Інні, що суперечило показам підозрюваного. А коли ще й прочитали есемески на його мобілці, то це вбивство стало виглядати цілком логічним. Оперативники намагалися переконати Левенця дати правдиві свідчення, та він вперто мовчав.
– Чесно кажучи, працювати з ним було дуже важко, і це відзначали усі оперативники, – розповідає Володимир Баранчук, старший слідчий прокуратури міста Рівне. – Він специфічна людина. Після розмови з Левенцем майже у всіх боліла голова. Ігор не був артистом, хоча тримався за голову, нібито переживаючи смерть Інни. Це був стійкий солдат. Жодного разу при розмові не почув, щоб він поцікавився похороном. Так само він нічого не запитував і не говорив про доньку. В розмові згадував лише свого кума Володю й перепитував, як у нього справи. Міг сидіти, взявшись руками за голову, та коли запитували щось про банківську роботу, зразу оживав і видавав інформацію. Вбивство було настільки добре продумане й досконало виконане, що ми фактично не мали ніяких доказів, окрім телефонних дзвінків, і він це знав. Левенець не передбачив лише того, що можна визначити, з якого місця зроблено дзвінок. Дев’ятий день, а він мовчить. Наступного дня закінчувався термін затримання. Ми знали, що коли його відпустять, розкрити злочин буде ще важче. Його перевели в одиночну камеру, але перед тим я мав з ним розмову, сказавши, що навіть якщо йому вдасться уникнути покарання, то як він житиме з цим далі, а головне, як почуватиметься перед донькою. “Прийде час, і ти сам прийдеш, щоб розказати правду”, – кинув йому наостанок розмови. І тієї ночі Ігор попросив в охоронця, аби викликали слідчого, мовляв, він хоче давати правдиві покази...
Хоча на той час оперативникам вже були відомі деякі подробиці з життя Ігоря Левенця...
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
Далі буде
| Comments: |
