«Якби не Павлович – не було б господарства»
Микола ДАРЧУК: «Мені подобається, як сходять пшениці і жита»
До речі, на таких людей, як каже фермер, зараз в країні дефіцит. Чесність Миколи Дарчука цінують і жителі Секуня та навколишніх сіл. Бо тільки починається збір зернових, люди просять у фермера: “Пришліть до нас пшеницю косити Павловича…” А він і не проти допомогти бабусям та дідусям зібрати їхні хліба. І так вже 21 рік!
В дитинстві мріяв стати баяністом, бо змалку вигравав на цьому інструменті. Батько радив вступити до музичного училища. Але… Хлопець передумав і пішов у трактористи. Про свій вибір Микола Павлович не шкодує. Бо з музикою і так не розлучається: оре поле – в кабіні трактора звучить українська мелодія, збирає врожай – з комбайна долинає веселенька пісенька. Та й вдома, коли збирається родина, він береться за баян. Може дозволити собі таку розкіш тільки у великі свята, бо в будень крутиться, як білка в колесі.
– Кажуть, взимку хлібороб відпочиває. Знаєте, це не про нашого Павловича, – каже Олександр Веремчук. – Бо в холодну пору він всю техніку так відремонтує, що рік без збоїв працює. А коли потрібно сіяти, то сторожа на поле не треба. Павлович все до насінини засіє, впильнує. Підживити сходи – наш тракторист все зробить, як агроном, бо знає, скільки чого покласти у земельку. Я тільки дбаю про запчастини, добрива, техніку…
Не один рік відпрацював Микола Дарчук у місцевому сільгосппідприємстві.
– Не побоялися йти до приватника?
– Ні. Спочатку я працював у колгоспі й водночас допомагав фермеру. А якось мені дорікнули в колгоспі, що я розлінився. Й сказали, щоб я вибирав. Я обрав фермера, бо вирішив працювати та відповідати тільки за себе. І ремонтувати тільки ту техніку, на якій працюю. Тим більше, що тепер фермер мені дає трактор і власні три гектари обробити, – зізнався Микола Павлович.
– А інших заробітків ніколи не хотілося, адже в господарствах тепер так мало кваліфікованих спеціалістів?
– Чого ж – пробував. Трохи працював на ковельському заводі. І також трактористом. Нудно там. Їздиш по території заводу, як в цирку: те завіз, те привіз. А тут – життя! З усього сільськогосподарського циклу мені подобається, як сходять пшениці і жита. Лан зелений – аж серце тішиться. А у серпні, якщо добре сиплеться зерно з бункера, то вдвічі більше радієш – значить, добрий врожай. Воно так пахне!
За 21 рік доводилося Миколі Павловичу й сном жертвувати заради роботи. От каткував поле – вже сутеніло, а як відкласти? Довелося до півночі за кермом пробути, поки весь лан не обробив. А досвіта вже нова робота підганяла… Коли жнива, то й не зчувається, як та ніч пролітає. Зате знає, що час не проходить марно: за день збирав, було, по 40-50 тонн збіжжя. На рахунку в Дарчука у деякі врожайні роки – аж по 500 (!) тонн намолоченого збіжжя. А якщо їх помножити на всі літа, які він віддав сільському господарству, то вийде не одна комора. На це зауваження він тільки усміхнувся: то його робота.
До техніки, як і батько, небайдужі всі троє синів Миколи Павловича. Один з них – Віталій – навіть працює з ним у фермера. Правда, на іншому тракторі. Хлопець не шукає заробітків у валюті в московських чи київських бізнесменів, а оре землю в рідному селі.
– Я знаю, що наш Павлович давно заслужив на винагороду. Хіба він також не вартий автомобіля, які роздає за гарну роботу своїм працівникам Шумський у Луцькому районі наприкінці року? Вартий. Бо дійсно, на таких людях тримається світ, – зауважив фермер.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
