У перший ранок війни хрестатий бомбардувальник спалив село
Підпис відсутній
Кинулися на пожежу з відрами
Я прокинувся ще до сходу сонця і тихенько, щоб не розбудити батька (спав з ним в одному ліжку), сів, обхопивши коліна руками. Батько був хорошим стельмахом і майже кожної неділі возив на базар дерев’яні колеса. Мені йшов дев’ятий рік, та він вже почав привчати мене до цього ремесла. У суботу я цілий день невеличкою сокирою з колотих дубових цурпалків робив заготовки на спиці. Витесав аж двадцять одну штуку. За це батько похвалив, погладив по голові і пообіцяв взяти мене в неділю із собою на базар. З радості я аж підскочив і повис на татовій шиї. В дитинстві найприємнішою подією для мене була поїздка на базар. Там можна було побачити справжні чудеса, навіть дивного птаха павича, хвіст якого нагадував велике розмальоване колесо, тільки замість спиць у ньому – довгі барвисті пір’їни. Але найприємнішим було те, що батько, продавши колеса, завжди купляв мені пухкеньку, підрум’янену булочку і пляшку лимонаду. Тоді мені здавалося, що у всьому світі немає нічого смачнішого за це.
Надворі вже розвиднілося. Настінний годинник бомкнув п’ять разів. Мати підвелася доїти корову і здивовано подивилася на мене.
– Ти чого не спиш?
– Поїду з батьком на базар.
– Ой, лишенько, ще цілу годину можеш спати.
В цей час у небі почувся гул літака, а через мить щось різко затарахкотіло, наче хтось протягнув по штахетній огорожі сухим дрючком. Я виглянув у відкрите на ніч вікно і побачив дуже низько над селом великого чорного літака, який стрімко піднімався вверх і несамовито гудів. Між крилом і хвостом на білій смузі я розгледів дивного чорного хреста. Коли він сховався від мого зору, знову почулося голосне тарахкотіння. Це розбудило батька.
– Що там, синку, бачиш?
– Великий літак літає над селом і тарахтить.
Тарахкотіння донеслося втретє.
– Це з пулємйота стріляє. Мабуть, маньоври проводять, – сказав батько, швидко одягнувся і вийшов з хати. Я поспішив за ним.
У небі два сріблясті літаки прямували на захід. Їх наздоганяв чорний, і незабаром від нього до заднього сріблястого протягнулися довгі білі шнурки і донеслось вже знайоме тарахкотіння кулемета. Задній сріблястий літак, повертаючи вправо, почав опускатися вниз.
З усіх хат на вулицю повибігали люди і з цікавістю спостерігали за тим, що діється. Тим часом літак з хрестами знову опустився дуже низько і, пролітаючи майже над нами вздовж вулиці, застрочив з кулемета. Я побачив, як за тином рядочком спалахували червоні вогники і щось розривалося, піднімаючи в повітря клубки чорної пилюки і диму.
– По людях, негідник, стріляє розривними кулями. Тікай в хату, – крикнув мені батько.
Підбігла від хліва з дійницею, наповненою молоком, мати і злякано крикнула:
– За церквою чиясь хата горить!
– Це літак підпалив, коли строчив з пу-лємйота.
Батько схопив відро з водою і, гукнувши матері, щоб будила гасити пожежу двох старших моїх братів, побіг на дорогу, по якій вже бігли з відрами люди. Я з цікавістю спостерігав за літаками, доки чорний і сріблястий не зникли з виду. А другий сріблястий, знижуючись, повернув на схід і пропав за лісом. Я збирався й собі бігти на пожежу, та в цей час несподівано спалахнула хата наших сусідів Случиків.
– Синку, біжи скажи батькові і хлопцям, що Случики горять, хай сюди вертаються!
Та батько з Олексієм і Павлом уже бігли до хати.
– Павло, лізь на самий гребінь з відром води, і де задимить – зразу лий, а ми з Олексієм будемо носити воду в бочку з річки, бо колодязь уже порожній. А ти повиганяй з хліва худобу, – скомандував батько матері, – і винось з хати на город все, що є. Мій інструмент не забудь!
Мати схопила мене за руку: “Біжимо, синку, будеш помагати!”
Я пройнявся страхом дорослих і виносив з хати все, що міг: горщики, дерев’яні ложки, миски, подушки, стільці, зроблені батьком, навіть його велику фотокартку в солдатській формі царської армії.
Пожежа безперешкодно нищила одну будівлю за другою. Напередодні цілий тиждень стояла спека, а всі хати, стодоли і хліви були покриті соломою і відстань між ними всього п’ять-дев’ять кроків. Сусіднє з палаючим приміщення нагрівалося так, що із соснових брусів виступала і диміла смола. Не вистачало води, щоб поливати солом’яні дахи найближчих до пожежі будівель. Її відрами носили з річки за 200 метрів.
З димом пішли в небеса
Коли я прибіг до палаючої хати Случиків – загорівся хлів. Дядько Артем з дружиною Таїсою ледве вигнали надвір корову і знову кинулися в полум’я рятувати місячне телятко. Але через мить вибігли назад, голосно відкашлюючись від їдкого диму та протираючи очі. З хліва донеслось неприродно голосне ревіння теляти. Його почула корова і миттю кинулася в палаючий хлів. Дядько Артем побіг за нею, та через де-кілька секунд уже навколішках виліз з хліва і знепритомнів. Люди вилили на його димлячий одяг декілька відер води, відтягли подалі від вогню. У цю ж мить обвалився дах і рухнуло перекриття. В небо піднялася хмара чорного диму та рожевих іскор, і обірвався коров’ячий рев. Таїса, наче підкошена, впала на коліна заголосила:
– О, Господи, за що ти нас так караєш?
По її зморщеному обличчю, вимазаному чорною кіптявою, струмками текли сльози.
Три години ненажерливий вогонь нищив убоге село і зупинився біля будівлі Василя Ткача – єдиної в селі з черепичною покрівлею.
Рівно через годину після свого початку війна вдерлася в бідне поліське село Гораймівка. Пролилася кров двох радянських пілотів, і з димом пішли в небеса двадцять два житлові будинки та хліви і стодоли. Село ще нічого не знало про початок найстраш-нішої в історії війни, а вона вже схопила його своєю кривавою рукою за горло. Лише по обіді прибулий з Цуманського райвійськкомату капітан повідомив, що над селом було не навчання, а справжній бій. Німеччина напала на Радянський Союз. Смертельно поранено двох пілотів радянського бомбардувальника, який летів бомбити наступаючих фашистів. Один з пілотів, стікаючи кров’ю, ще зумів посадити літак на невелику нивку серед лісу і помер уже на землі.
Загибель двох пілотів та страшна пожежа вразили людей так, що звістку про початок війни спочатку не сприйняли. Хіба міг тоді хто подумати, що кров двох пілотів і сльози за згорілими будівлями – це лише маленька краплинка з величезного моря сліз і крові, породженого страшною війною. Нікому в найжахливіших снах не могло приснитися, що війна за чотири роки вирве з Гораймівки і покладе в могили по всій Європі 178 селян – чоловіків, жінок та маленьких діток.
Василь МЕЛЬНИК,
Волинська область
| Comments: |
