Зламав батькові руку рідний син
Вони мешкають у Новограді-Волинському. Звичайна сім’я: батько, мати і син. До того часу, як їхній любий одинак повернувся з армії, усе в хаті було гаразд…
А повернувшись, із слухняного та доброго хлопчика за кілька місяців несподівано перетворився у брутального, лінивого п’яницю та бешкетника. Що з ним сталося, хто зіпсував їм сина? Батьки в розпачі заламували руки, але відповіді не знаходили. І терпіли його п’яні вибрики, і годували неробу, й одягали, бо все одно рідна кров, шкода й такого проганяти з хати. Так і мучились, а син пропивав їхні пенсії, бо на роботу не поспішав влаштовуватися.
– Хай-но трохи відпочину після служби! – казав, як запитували, коли вже знайде своїм рукам якесь діло.
Але відпочинок той тривав роки.
– Інший нап’ється, то ляже собі та й спить спокійно! – бідкалася мати сусідам. – А наш чортом стає, особливо вранці, якщо не дамо грошей похмелитися. Хоч із хати тікай…
Старі плакали, а сину все “по барабану”. Мав компанію таких самих товаришів – з ними було весело, тож відтягувався “по повній програмі”.
Врешті-решт батькові терпець увірвався.
– Скільки вже можна пити?! – став соромити п’яного сина, коли той прийшов додому.
– Скільки треба, стільки й питиму! – відповів той.
– Схаменися, доки не пізно! – продовжував нотацію батько. – Бо пропадеш!
А син на те скривив глузливо пику й зареготав. Батько, втім, не вгавав, але даремне старався. Син грубо обірвав його:
– Відчепися зі своїми дурними повчаннями! Я сам знаю, що мені робити.
– Це твої дружки так навчили тебе розмовляти з батьком?
– Може, й дружки. Яке тобі діло?
– Ох-хо-хо, – зітхнув старий. – Знайшов у кого вчитися – у п’яниць та нероб!
– А ти їх не чіпай! – розгнівався раптом син, і його очі налилися кров’ю.
– Чіпатиму! – розсердився і батько. – Бо не можу спокійно дивитися, як ті негідники зводять мою дитину!
– Ти сам негідник! – на додачу син вилаявся ще й брудними матюками. Батько скипів, не витримав наруги, й замахнувся на нього, але той зумів перехопити руку й заламав йому за спину. Незважаючи на стогін та крик, крутив, аж доки в плечі не хруснуло, примовляючи крізь зуби: “Будеш тепер знати, як моїх друзів ганьбити і на мене замахуватися!”
На крик прибігла перелякана мати й стала просити не мучити батька.
– Це ще я не мучу, а так, граюся! – цинічно відповів виродок.
І все ж мати якось вблагала відпустити нещасного, котрий від болю ледве що тямив. Кинулася йому на допомогу, а мучитель пішов спати…
Закінчилася ця дика історія в суді. За зламану рідному батькові руку син отримав один рік позбавлення волі. Щоправда, покараний він умовно, бо потерпілий, забувши про свій біль і ганьбу, дуже вже просив суддю не карати злочинця суворо. Так, батьківські почуття подолати важко, навіть якщо син виродок. Але навіщо тоді звертатися до правосуддя? Щоб налякати неслухняну дитину чи почути його каяття (до речі, той бовдур на суді покаявся)? Та чи щиро звучали ті слова? Щоб не бачити небо “в квадратики”, і ридають на лаві підсудних…
Ігор Славич,
Житомирська область
| Comments: |
