Люди зникають у паралельному світі чи на «чорних цвинтарях»?
Подорожі в інші світи асоціюються в нас із пригодами, описаними в романах Конан Дойля чи Герберта Уелса. Розповідь петербуржця Миколи Іванова спонукає інакше поглянути на можливість таких подорожей.
Завернув у провулок – і потрапив у пустелю
– У той вересневий день 1972 року я вийшов з басейну і пішов до метро. Вирішив подихати свіжим повітрям після напруженого тренування, а не штовхатися у трамваї. На вулиці не було нічого незвичного: багато людей, усі поспішали у своїх справах. Рушив далі, думаючи про майбутні змаганнях, завернув на проспект і оторопів від подиву: де це я? Навколо нікого – ні людей, ні транспорту, тільки якась приголомшуюча тиша. Сонце світить темно. Стало настільки не по собі, що мороз пішов по шкірі. Я опинився сам у якійсь безжиттєвій пустелі: ні до кого звернутися, не знаю, куди йти. Подивився на годинник – 17.42. Підніс його до вуха – не цокає. І раптом мене пронизала думка: я в якомусь потойбічному світі, і звідси мені вже ніколи не вибратися! Не можу пояснити, чому, але я знав, що знаходжуся саме там. Я закрив очі, відчув запаморочення і нудоту. А коли відкрив – навколо поспішали перехожі, їхали машини і трамваї – усі на своїх місцях! Слава Богу, кошмар скінчився. Пізніше я довідався, що всі будинки на цій площі побудовані на місці старого цвинтаря, і з їхніми жителями іноді відбуваються дивні речі. Мій приятель Ігор Котельников, що жив там, розповідав, що двічі начебто губився, йдучи додому. У якийсь момент він забував, де живе, і не міг зрозуміти, де знаходиться, хоча ретроградною амнезією не страждав ніколи. У потойбіччі я побував ще раз, у 1996 році. Знову був на тій площі. “Чим чорт не жартує”, – подумав я і пішов через підземний перехід до того місця, де один раз ледве не пропав. Отже, 17.41. Усе, як минулого разу – серце закалатало, земля стала йти з-під ніг, і, щоб заспокоїтися, я закрив очі і почав рахувати. Дорахувавши до п’яти, почув: “Вам погано?”, і зрозумів, що опинився в сучасному світі.
Психологи по-різному коментують цей випадок. Одні відкидають фантастичну гіпотезу про паралельний світ і усе пояснюють з позицій логіки. Швидше за все, Микола знаходився в трансі. У психології цим терміном позначають мимовільний гіпнотичний стан, коли відбувається ніби вимикання свідомості. У повсякденному житті, напевно, кожна людина, сама того не помічаючи, нерідко бувала в такому. Наприклад, задумалися над чимось дорогою на роботу й абсолютно нічого не помічаєте навколо – це і є елемент звуження свідомості. Чи шукаєте необхідну річ на столі і не знаходите, хоча вона перед вами. Усім властиве безпам’ятство – це теж “випадання зі свідомості”.
Інші психологи, навпаки, тлумачать усе з позицій логіки. Історії відомі безліч випадків, що ніяк не піддаються логічному поясненню. Багато людей зникали на очах у здивованих свідків. Причому відбувалося це не тільки в минулому столітті, але й у наш час. І якщо з деяких таких “подорожей” окремі люди поверталися, то в інших ситуаціях пропадали назавжди.
Їхали по Аргентині, а опинилися у Мексиці
Більше півстоліття минуло з моменту широковідомої трагедії, яка розігралася в районі Бермудського трикутника. 5 грудня 1945 року ланка з п’яти літаків-торпедоносців типу “Евенджер” вилетіла у навчальний політ. Сигнали, що надійшли від досвідченого командира ланки, свідчили, що літаки... заблудилися. Льотчики не могли визначити сторони світу, не бачили сонця і доповідали, що все навколо виглядає якось дивно. Потім всі екіпажі безвісти зникли. Як і літак, що вирушив на їхні пошуки. Дотепер ця загадка не розкрита.
Траплялися і подорожі “навпаки” – з минулого у сьогодення. 1950 року в Лондоні було збито машиною чоловіка в одязі з позаминулого століття. Детективи Скотланд-Ярду виявили, що ця людина пропала безвісти у 1879 році.
Травень 1968 року, Аргентина. Лікар Видаль з дружиною та друзями (подружньою парою) їхали на двох машинах по одній з вулиць Часкомуса на велике свято. Друзі їхали попереду, подружжя Видалів – за ними. Однак до місця вони не дісталися. Це дуже стурбувало їхніх друзів. Організовані пошуки не дали результату: ні машини, ні людей. Через два дні лікар Видаль подзвонив родичам з аргентинського посольства в... Мехіко. Виявилося, що в ту ніч вони раптово потрапили в густий “туман”... Коли ж отямилися, їхня машина стояла на узбіччі шосе в незнайомій місцевості. У перехожих вони з’ясували, що знаходяться в Мехіко, за 6000 км від
Часкомуса в Аргентині!
У 1975 році в США подружжя Райтів з Нью-Йорка зупинилося посеред тунелю Лінкольна. Містер Райт вийшов з автомобіля, щоб скинути сніг з вітрового скла, а коли через кілька секунд повернувся в салон, побачив, що дружина зникла. У Білорусі в 1982 році під час тренувального польоту зненацька з екранів радара зник винищувач. Організовані пошуки нічого не дали. А рівно через добу літак приземлився на своєму аеродромі, хоча у нього просто не було такого запасу пального! Розповідь льотчика також не прояснила ситуацію. Йому здавалося, що політ тривав лише кілька годин.
У 1994 році пенсіонер із Твері Микола Соболєв їздив з дружиною, дочкою і зятем у Серпухов на присягу онука. У потязі літній чоловік задрімав. І раптом прокинувся вдома, як наяву. Пройшов на кухню, потім у прихожу, взяв там стілець, поставив його посеред кімнати, сів і... отямився в потязі. Розповів дружині і дочці, що побував у будинку. Над ним тільки посміялися. Але коли повернулися додому, побачили, що стілець дійсно виставлений у центр кімнати!
Наведені випадки – лише невелика частина з низки подібних подій. Чим усе-таки їх можна пояснити? Видатний письменник і вчений зі США Амброз Бірс (1842-1914 р.р.), що вивчав безслідні зникнення людей, висунув теорію, за якою у нашому світі існує щось подібне до отворів і порожнеч. У них панує абсолютне “ніщо”. Тут не можна ні жити, ні вмерти, а просто існувати. Інша теорія, що намагається пояснити зникнення людей, висувається прогресивними вченими – це існування “чорних дір” у Космосі. Вони є залишками величезних зірок, тобто сонць, які створюють сильне притягання. Елементами цього “всмоктування” можуть бути і люди.
Третя теорія пояснює існуючий феномен наявністю потойбічного світу, який займає той же тривимі-рний простір і пронизує нас. Іноді ця “безодня” чи просто отвір у ній відкриваються. Живі істоти й об’-єкти можуть “подорожувати” в обох напрямках. Знаменитий натураліст Айвен Сандерсон дає своє тлумачення таємничих зникнень. Він встановив на Землі наявність місць, де закони земного і магнітного притягання діють у незвичному режимі. Їх він назвав “чортовими цвинтарями”. На думку вченого, там діють електричні вихри, що переносять людей і предмети з одного просторово-часового виміру в інший.
| Comments: |
