Волинські паломники відвідали святині Криму

Волиняни разом зі своїм архіпастирем митрополитом Ніфонтом часто вирушають в дорогу. Поїздки до святих місць вже стали доброю традицією. Ось і нещодавно 150 паломників повернулися з кримської землі, де відвідали монастирі і храми перших віків, вклонились святим місцям, де творили свої подвиги святий апостол Андрій Первозванний, святителі Климент Римський та Лука Войно-Ясинецький. Про враження від поїздки та значення паломництва в житті віруючої людини ми попросили розповісти керуючого Волинською єпархією митрополита Луцького і Волинського Ніфонта, який і очолював групу волинян у цій подорожі.

Жінка з Володимира-Волинського ходила пішки… в Єрусалим

– Владико, багато хто вважає, що паломництво – це своєрідна екскурсія.
– Це не так. Душа православних християн тягнеться в те місце, де, скажімо, сталася та чи інша біблійна або церковна подія. Це не екскурсія, не відпочинок, а паломництво, яке пов’язане з випробуваннями: людина може недоїсти, недоспати, тут може не бути комфорту. Та паломники цього й не потребують, вони готові пожертвувати багато чим задля очищення своєї душі. Колись волиняни ходили пішки не тільки в Почаїв чи в Київ, але й у Єрусалим. Йшли півроку туди, півроку назад. Тобто подорож займала більше року. Пам’ятаю, як у 1993-му році я був єпископом і у Володимирі-Волинському побачив іконку Успіння Божої Матері, яка була вмонтована в іншу – велику, виготовлену місцевими майстрами ікону Успіння Божої Матері. Саме зображення Діви Марії, яка лежить на смертному одрі, – єрусалимської роботи і вишите бісером. Священик мені розповів, що в середині XIX століття одна жінка з Володимира-Волинського ходила пішки в Єрусалим і принесла цю ікону в місто, яку й вмонтували в більшу. Наступного року ця жінка з донькою пішли в Єрусалим і не повернулися. Згодом переповідали, що вони залишилися на Святій землі в одному з жіночих монастирів. За радянських часів паломницькі поїздки не проводились. З падінням атеїстичної влади стало можливим не тільки йти, але й їхати до святих місць. У нашій єпархії з 1993 року вже стало доброю традицією вирушати пішки до Почаївської лаври. Студенти разом зі своїми вихователями кілька днів проводять в дорозі, щоб дістатися туди. Ми прагнемо відродити гуртове паломництво. Бувало, що по 800 людей вирушали в дорогу. Ми об’їздили чимало святих місць в Україні: побували в Києві, Чернігові, Полтавській, Харківській, Черкаській, Запорізькій областях, були навіть в Свято-Успенській Святогірській лаврі Донецької області, на Закарпатті. Відвідали Білорусь з її монастирями, древній Смоленськ та Псков, Санкт-Петербург, острів Валаам, який називають другим Афоном, Сергієв Посад, Дівєєво, де творив свої подвиги преподобний Серафим Саровський, побували в Оптиній Пустині, були в Калузькій області.
– А зараз куди мрієте поїхати?
– Волиняни бажають відвідати Соловки. І мріють побачити Сербію.

У каменоломні засилали перших християн Римської імперії

– Знаю, що волиняни повернулися з Криму…
– Так. Захотілося побачити місця, де проповідував апостол Андрій Первозванний. Відомо, що в Крим засилали в каменоломні християн Римської імперії (в перші віки на півострові була дальня римська колонія). Сюди наприкінці I століття був виселений на каторгу за сповідування віри в Христа римський єпископ Климент. Коли він прибув у Херсонес, то зустрів у каменоломнях понад п’ять тисяч християн. Знаючи такі вражаючі сторінки історії, хотілося побачити ці місця.
Отож зібралося 150 волинян і, помолившись перед дорогою біля Свято-Покровської церкви, трьома автобусами вирушили в дорогу. Найстаршому паломникові було 74 роки, наймолодшому – всього чотири. Дорога далека – 1300 кілометрів, але і малі, і старі витримали всі випробування. Їхали до Криму добу. Коли добралися до Севастополя, то зразу ж відвідали Покровський храм, де нас радо зустріли отець Євгеній та матушка Люба Шунькіни (до речі, вона родом з Ратнівщини), де відслужили молебень. Згодом з екскурсоводами відвідали Панораму оборони Севастополя 1854-1855 років. Тут зображені події Кримської війни, де серед вояків був і Волинський полк. Полотно висотою 14 метрів, довжиною –115, всіх вразило. Ми заспівали “Вічну пам’ять” всім тим тисячам душ полеглих, які захищали Крим. І коли ми співали, то навіть ридали екскурсоводи.
Наступна зупинка – Володимирський собор, який був збудований як усипальниця адміралів. У нижньому храмі також співали “Вічну пам’ять” загиблим. Зауважу, що гоніння на церкву в Криму почалося набагато раніше, ніж в Західній Україні, – ще в 20-х роках минулого століття, зразу ж після революції. Практично всі храми були зруйновані.
– А чи були якісь несподіванки?
– Ті, хто нас зустрічав в Криму, влаштували нам виставу в Севастопольському дельфінарії. Виступ морських котиків та дельфінів звеселив наших паломників, всі дивувалися, як можна навчити безсловесне створіння різним командам. Хоча якби людина любила природу, як свого Царя, то на землі дійсно була б гармонія та справжній рай.
– А чи довелося паломникам потрапити в місця, де приймав хрещення рівноапостольний князь Володимир?
– Обов’язково! У Херсонес ми ступили під вечір. Тут збереглися руїни, під якими було знайдено багато кісток перших християн. Відновлено древній Володимирський собор, який будували 30 літ і освятили головний престол у 1891 році. Його спорудили в пам’ять про дві події – початок хрещення Русі та хрещення в Херсонесі святого рівноапостольного князя Володимира. За переказами, саме на цьому місці прийняв він хрещення 1020 років тому, тут Володимир Великий і вінчався зі своєю дружиною. Тут відслужили всеношну. Здивувало те, що на території собору – аж до моря – збереглися до сотні(!) фундаментів православних храмів, котрі існували в перші віки християнства і до сьогодення.

Усім дарували волинський коровай

– Колись мала можливість відвідати Бахчисарайський Свято-Успенський монастир. Вражає, що збудований він у скелях.
– І наші паломники дивувалися, як у скелях можна споруджувати храм, келії. А заснований цей монастир у VIII столітті. У 1921 році був закритий і зруйнований. Свято-Успенський чоловічий монастир почав відроджуватися тільки на початку 2000-х років. Зараз у ньому мешкає 36 монахів. З Бахчисараю поїхали в Інкерманський монастир першого століття, в печеру, в якій молився апостол Андрій Первозванний. У ній  через тридцять літ священномученик Климент Римський вирубав у скелі храм на його честь. Хоча святий Климент і був висланий з Риму на каменоломні, але й навіть тут щодня хрестив по 500 людей. Його апостольська діяльність в Криму стала відома імператорові Траяну, і в 101 році священномученика втопили. З якорем на шиї його вкинули в бухту, яка нині називається Козачою. За молитвами його учнів море відступило і люди на дні знайшли нерукотворну капличку, а там – тіло свого пастиря. В IX столітті мощі святого були недоступні для поклоніння на 50 літ. Лише після того, як Херсонес відвідали рівноапостольні вчителі слов’янські Кирило та Мефодій і відслужили на березі моря соборну службу, на поверхні води з’явилися мощі святого Климента. Згодом їх перевезли в Рим, а голову священномученика святий князь Володимир переніс у Київ.
У Ялті в Лівадійському  ботанічному саду побували в палаці Миколи II. Помітив, що ніде нема ікон. Запитав в екскурсовода: “Чому?” Вона відповіла, що коли царський палац закрили безбожники, то вивезли більше трьохсот образів.
Кримська земля дуже багата святими. У цьому ми переконалися, побувавши в храмі Всіх святих Кримської та Херсонеської землі, що в Алушті. А от вже звідси дорога пролягла в Тополівку – у Свято-Параскевський Троїцький жіночий монастир. До речі, скрізь, де ми бували, пригощали господарів волинськими короваями. У Троїцькому храмі, в якому служив архієпископ Лука Войно-Ясинецький (він був лікарем і нині є святим як сповідник віри), приклалися до його мощей. Всіх паломників помазали миром від мощей святителя Луки.
– Схоже, що поїздка була дуже насиченою?
– Так. Хотілося побачити якомога більше визначних місць. Наприклад, у Севастополі в унікальному Покровському соборі, який має два храми і аж шість вівтарів, на всеношній було понад 500 людей: разом з паломниками молилися й місцеві жителі, з якими ми не могли після служби розпрощатися. Адже у нас на Волині заведено, що псалми співають всі разом. То кримчани аж плакали, так їм радісно було на душі, коли чули ці піснеспіви.
– А в морі хоч покупалися?
– Вдалося знайти трошки часу і для моря, бо дехто його ще зроду не бачив. У селищі Берегове паломники помилувалися краєвидами, відпочили, подякували Богу за подорож і вирушили додому. Хоч і стомлені, але всі були дуже задоволені. Кожна паломницька поїздка – це випробування. Саме за терпіння, смирення Бог деколи посилає таку радість! Наприклад, коли їздили в Єрусалим, Господь дав нам велику втіху: в день нашого від’їзду ми відслужили з єпископом Грецьким літургію на Гробі Господньому. Тобто паломництво і полягає в тому, щоб доторкнутися до споконвічних святинь, щоб віруюча людина відчула і ту мученицьку кров, і ті молитви, і ті сльози покаяння святих людей, які жили в той чи інший час. А відтак, і задуматися над своїм життям, очиститися духовно.
Марія ДУБУК,
Волинська область

 

 

• Нравится
•