Чому я тебе не хочу, кохана…
Бути бажаною, пробуджувати у ньому хвилю пристрасті – чи не про це мріємо ми, жінки. І коли помічаємо, що він все частіше холодніший та байдужий, а секс стає “шлюбним обов’язком”, не можемо зрозуміти, що трапилося. Може, запитаємо про це у нього?
Так сталося. Це факт. Я тебе не хочу. Я не розлюбив тебе. Адже я вибирав тебе так прискіпливо, одну із тисяч. Для мене ти була та єдина і неповторна і, сподіваюсь, нею будеш. Хіба що...
Ти така ж гарна, а може, ще й гарніша. Доглянута, зріла, впевнена в собі жінка. Ти розумна: я не бачу тебе з гидотною зеленою маскою, в халаті жахливого кольору, з немитою головою. За це я поважаю тебе. Але цим пристрасті не викличеш.
Чому ти плачеш? Нема у мене коханки, я не ходжу з випадковими дівчатами у сауну. Повір, це мені уже нецікаво. Мені потрібна ти. Ніжна, чутлива і лише моя. Але де вона? Ау, а-а-а-ау-у-у!
Мене зустрічає незалежна амбіційна красуня. Тягнусь поцілувати – ти, як завжди, встигаєш відвернутися, і я клюю тебе у щоку. І чую штучний запах. “Як пройшов день?” – запитую тебе, поки ти закладаєш у мікрохвильовку напівфабрикати. І треба було купити цей огидний агрегат, щоб забути про домашні страви. Бачу по тобі, що ти роздратована й розгнівана. Але підходжу й обнімаю. Мої руки опускаються до живота, стегон. Хочеться вткнутися носом у м’яке волосся. Але що це? Ах, вибач. Зачіска. Лак, гель. Це ще можна пережити – ти ж стежиш за собою! Ти гарна. Але в цей момент чую твій холодний тон: “Ти забув купити...” Нічого нового. Кожен день ти мене зустрічаєш з претензіями. Через дрібниці. Могла подзвонити, але тобі краще докоряти. Може, тебе здивує, але твоє моральне “пиляння” вбиває в мені чоловіка. Нікому не приємно почуватися винним. Коли це стає системою, я починаю опиратися: я не собачка для виховання. Ти перетворилась для мене на матір. Лише виховуєш.
Що буде потім? Ще гірше. Я перестану тобі догоджати. Навіщо? Ти все одно докорятимеш. Але я чоловік! І обов’язково щось забуду, такий уже є. Я доросла сформована людина. Або ти мене сприймаєш таким, або...
Якийсь час я справлявся. Рутинно й нудно. Чесно виконував сімейний обов’язок, замість того, щоб займатися любов’ю. Я намагався примирити себе з твоїми недоліками (так, так, ти теж не еталон). Але тепер... Вибач. Щось всередині обірвалося. Ти перестаєш бути рідною. Я не відчуваю блаженства. Це вже механіка.
Чи можна це виправити? Мабуть, можна. Якщо я шукаю слова для пояснень й розуміння, значить, всередині жевріє іскра, надія і...
| Comments: |
