В обіймах своєї коханки застав… сина
Підпис відсутній
...Костя-афганець (так його називали усі знайомі і друзі) одружувався! Це особлива подія, бо ж усі знали, як важко Костянтин сходився з дівчатами. Він просто не помічав їх, хоча вони аж роїлися біля хлопця. Ще б пак – красень, яких пошукати, співак неперевершений, на всі руки майстер, усьому міг дати лад. От тільки із прекрасною половиною були проблеми. Кажуть, там, під Кабулом, у Кості на руках померла молоденька лікарка, яку він намагався винести з-під обстрілу “духів”. Він і виніс її, тільки вже мертвою. Солдату не звикати до смертей, але щоб у нього на руках, та ще й дівчина – це вже виявилося занадто. Тому, мабуть, і уникав Костя дівчачого товариства, бо у кожній бачив Риту, дівчину з Афганістану.
...Сім’я у Кості і Каті була хорошою, усі бачили, як намагається чоловік забезпечити добробут родини, а дружина йому старанно допомагає. А коли до них завітав лелека, принісши у сповитку сина, Костя від радості плакав. Він за останній час невпізнанно змінився: став веселим, розкутим, до подружжя почали навідуватися друзі, а він усім з гордістю показував колиску, яку сам змайстрував для сина.
З появою на світ дочки Олесі у сім’ї запанували лад і гармонія, і вже ніщо не нагадувало про мовчазного Костю-афганця. Тільки Катя, його дружина, знала, як інколи ночами кричить уві сні її чоловік, як криє когось матом, а потім плаче… Проте сам він нічого не пам’ятав, уранці прокидався, як нічого не бувало, а Катя не насмілювалася розповідати чоловіку про його нічні жахи.
***
Біда у сім’ю прийшла неждано. З роботи Костю “швидка” відвезла до лікарні. Ні з того, ні з сього чоловік знепритомнів. Отоді й довелося Каті розповісти лікарям про нічні напади, які мучили її чоловіка. Костю довго лікували, а коли він виписався з лікарні, то перше, що зробив – напився. Уперше за стільки років подружнього життя. Катя широко відкритими очима дивилась на чоловіка, розуміла, що зараз розмовляти з ним немає сенсу, вони поговорять про все завтра.
Наступного дня Костя пообіцяв, що це було востаннє. Але “це” повторилось. Знову і знову. Катя спочатку терпляче розмовляла з Костею, потім почала зриватися на крик. А коли п’яні походеньки стали повторюватися чи не кожен день, Катя вказала чоловікові на двері. Діти вже ходили до школи, багато що розу-міли, і мама усіляко намагалася відгородити їх від сімейних негараздів. І Костя пішов від коханої колись дружини і дітей.
***
Люська давно кинула оком на пристойного мужика біля їхнього дворового магазинчика з пивом. З першого погляду помітила, що грошенята у нього водяться, та й сам нічого. Трішки обідраний, та то не біда, підлатається. Підсіла до нього, розговорилися. Виявилося, що працює недалеко на заводі, що його вигнала з дому дружина і чоловік уже більше місяця спить під відкритим небом. “Ох, ти мій бідовенький, – сокорила над ним Люська. – Ходімо зі мною, я і обмию тебе, і нагодую, і приголублю”. Взявши чоловіка за руку, повела до свого під’їзду.
“Ох, і мужик! І руки які золоті має – усе вміє зробити. А кохати як вміє!” – солодко закочувала під лоб очі Люська і лукаво підморгувала сусідкам. Вона і справді обмила, обіпрала Костянтина, і той перетворився з бомжа на видного чоловіка. Однак згубна звичка не полишала його. Тільки тепер вони пили з Люською удвох. Інколи в душу Кості зазирало каяття, він згадував дружину, Сашка з Олесею, тепер уже дорослих, але повернутись до сім’ї, як колись, уже не дозволяла совість. А Люська готувала йому вечерю і випивку (забирала ж бо всі гроші), а потім вкладала спати. У досить таки чисту постіль, що було значно краще, ніж нічліг на смітнику. Потім у Люськи продовжувалося її особисте життя. Бо коли Костянтин спав у горілчаному чаду, Люська приводила їх, молоденьких, безвусих хлопчиків, до себе у кімнату і навчала усіх премудростей розпусти і кохання. Виводила із квартири одного, а в двері уже стукав інший. Іноді, коли Люська була довго зайнята, нетерплячі залазили навіть через вікно. І скільки не соромили Люську старенькі сусідки, які, сидячи на лавчині, усе це бачили, на неї не діяло ніщо.
***
У той вечір Костя поспав зовсім недовго. Чи то дуже швидко вивітрилася горілка з голови, чи так доймала спрага, але він з трудом підняв голову, обвів посоловілим поглядом кімнату і попрямував на кухню. Проходячи повз вітальню, почув приглушені голоси. “О, у нас гості!” – промайнула в голові думка, і він відкрив двері. Те, що там побачив, шокувало його і на мить відібрало мову. На дивані сидів його син, його Сашко і гойдав на колінах Люську, захмелілу і щасливу. А та пестила його кучеряву голову, цілувала очі і безсоромно притискалась напівголим тілом до юначих грудей. Кості перехопило подих. Він заледве спромігся подати знак про свою присутність, бо “солодка парочка” не бачила нікого і нічого довкола. Коли Сашко підвів погляд і побачив батька, то вражено скрикнув і скинув Люську з колін. Підскочив, як ошпарений.
– Тату? А що ти тут робиш?
– Мабуть, те, що й ти, синку, – шоковано мовив Костянтин і, взявши Сашка за руку, твердо наказав. – Ходімо!
Розмова між батьком і сином була довгою і відвертою, справжньою чоловічою розмовою. А тоді вже Сашко взяв батька за руку і повів додому. Через багато років переступив Костянтин рідний поріг і хоча й наткнувся на відчужений і байдужий погляд дружини, на серці стало легко і спокійно. Сьогодні він повернув собі сина і надіється повернути дружину. Сьогодні він повернувся до рідного дому, який сам збудував. Він випірнув з горілчаного чаду і тепер уже ніколи не повернеться до алкогольного забуття. Він сильний, зуміє вистояти. Тільки б Катя, його люба Катруся простила його. А що у них знову буде міцна сім’я, він не сумнівався: син продовжував міцно тримати батька за руку.
Людмила НАУМОВА,
Рівненська область
| Comments: |
