Ловив бабів і ґвалтував
Льонька кілька днів тому вийшов з ув’язнення і байдикував удома, тішачись волею. То був його перший строк, а відбував його, піймавшись на злодійстві, не досягнувши навіть повноліття. Спочатку “сидів” у “дитячій” колонії. Коли ж хлопцю виповнилося 18 років, його перевели “досиджувати” в Маневичі – уже з дорослими, майже в рідні краї, бо сам був родом з поліського району Волині.
Де нині в селі увечері “вбити” вільний час таким хлопам, як Льонька? Вибір мізерний: клуб або магазин-бар, у якому можна розжитися на спиртне. Тож Льонці не доводилося над цим ламати голову. Маршрут його з батьківської хати, де “кинув якір” після “зони”, був щоразу однаковісінький, як сірники в коробці: магазин, що біля Харка, в якому з випадковими приятелями “заправлявся” дешевим вином. Потім – бар у підвалі будинку культури, де приймав “дозаправку” пивом або чимось вагомішим, якщо траплялося комусь “упасти на хвіст”. Ну, а далі вже – як Бог дасть. Якщо в клубі були танці, то йшов туди. А якщо “сільська культура” відпочивала, тинявся по центру, шукаючи пригод.
І того вечора Льончин маршрут не змінився. Танців не було, тож хлопець довго сидів у підвалі, розмірковуючи, куди б це податися. Там і знюхався з Тимохою, старшим, уже під п’ятдесят років, чоловіком непевних занять. Він приблукав у село невідь-звідки, пристав у прийми до однієї вдови та й жив з нею та її дорослим сином. Тимоха пригостив Льоньку горілкою, швидко зав’язалася розмова. Але гроші, щоб частуватися далі, скінчилися ще швидше.
– Ходімо до мене додому, – запропонував Тимоха. – Вчора жінка вигнала самогон.
На таке Льоньку вмовляти не доводилося.
Тимошина жінка зустріла пізнього гостя байдуже. Правда, на стіл накрила та й сама з ними сіла “пригубити”. Утім, “пригубила” пристойно – чарок зо три.
Незабаром Тимоха розклеївся зовсім, не втримав підперту ліктем голову, і вона впала на стіл – заледве не в тарілку з кислою капустою. Жінка схопила чоловіка під пахви й потягнула в сусідню кімнату, де роздягнула й поклала на ліжко. Поки вона з ним вовтузилася, Льонька зрозумів, що і йому пора честь знати.
– Ну, то і я піду вже! – гукнув, встаючи з-за столу.
Жінка повернулася з кімнати й провела його до порога. Опинившись на темному подвір’ї, Льонька сперся на огорожу, дістав сигарету й закурив. Йти вночі, навіть додому, страх не хотілося. Тимошина дружина хоч і підстаркувата вже тітка, але як жінка ще “моцна”. Коли проводжала його, Льонці здалося, що в очах її ховалася млість.
“Мабуть, Тимоха-алкаш тримає її на голодному пайку”, – п’яно зітхнув Льонька, подавляючи гарячу хвилю, що пронизала лоскотом низ живота: він уже забув, коли по-справжньому мав жінку.
Вийшов з Тимошиного двору й поплентався знову до клубу. Але там не знайшов ні душі. Зачинився і бар у підвалі. Чим далі, тим більше роздирала Льоньку хіть. З голови не йшла Тимошина жінка. Вона ж лежить біля “відрубаного” лоха й знемагає від бажання! Хіба це справедливо?
…
Санька прокинулася, відчувши, що її хтось роздягає. Мабуть, подумала, Тимоха прочуняв, і йому засвербіло. Не пручалася, бо “свербіло” чоловікові останнім часом дуже рідко. Не розплющувала очей, щоб не бачити його неголеної пики. А чоловічі руки вже м’яли її всю.
– Не сопи так і не рипи ліжком, бо син почує в сусідній кімнаті, – прошепотіла, але раптом усвідомила: Тимоха її лежав з іншого боку – біля стіни, а то чомусь опинився скраю. Жінка розплющила очі і навіть у напівтемряві побачила, що її домагається не Тимоха, а хтось інший (Тимоха міцно спав з іншого боку!). Налякана, вона заверещала й відштовхнула несподіваного коханця геть. Той схопився на ноги й нумо втікати. Коли вибігав з кімнати, Санька впізнала таки його – то був Льонька.
Штурханами розбудила чоловіка.
– Бач, кого в хату привів! – сердито кричала. – Ледве не зґвалтував мене, тюремщик проклятий!
Тимоха лупав очима й нічого не міг утямити. Аж уранці йому дійшло, що приятель по чарці вліз до них з жінкою в постіль.
…
Наступного вечора Льонька знову вештався по селу. Сексуальний голод, розбурханий вчорашньою невдачею з Тимошиною жінкою, вже не просто свербів, а їв поїдом нутро молодого бовдура. Ладен був з будь-ким “лягти”, аби вгамувати ту сверблячку. Та де в селі знайти доступну жінку та ще й без грошей?
Льонька плентався вулицею. Минаючи хату самотньої сімдесятирічної баби Каленичихи, раптом зупинився. У віконці світилося – отже, Каленичиха ще не спала. Постоявши якусь часинку під ворітьми, він відчинив хвіртку й зайшов на подвір’я. Постукав у двері. Баба його знала, тому, не передчуваючи нічого лихого, впустила в хату. Льонька довго з нею не церемонився: кинув на ліжко й зґвалтував…
Коли пред’явили звинувачення у зґвалтуванні й замаху на зґвалтування, Льонька, розуміючи, що викрутитися не зможе, прикинувся дурником. Але під час експертизи з’ясувалося, що він хоча й має легку розумову відсталість, та примусових заходів медичного характеру не потребує – отже, підсудний.
На суді Льонька стверджував, що був дуже п’яним, тому не пам’ятає, як, де і кого ґвалтував. Тимошина Санька просила суворо хлопця не карати, а от Каленичиха глуму, який він учинив над нею, подарувати не змогла, і вимагала Льоньку запроторити до в’язниці. Розглянувши всі, як кажуть, “за” і “проти”, районний суд покарав ґвалтівника шістьма роками позбавлення волі.
Ігор Славич,
Волинська область
| Comments: |
