Лучанин Тимощук разом із «Зенітом» виграв кубок УЄФА

Анатолій ТИМОЩУК

Анатолій ТИМОЩУК

Минулої середи прихильники футболу уважно спостерігали за фінальним матчем кубка УЄФА між російським “Зенітом” та шотландським “Глазго Рейнджерс”, який проходив в англійському місті Манчестер. Особливий інтерес до цієї гри мали волинські любителі гри мільйонів, адже за клуб з Петербурга виступає лучанин Анатолій Тимощук. Більше того, він його капітан. Тому саме  Анатолій після перемоги над шотландцями з українським прапором на плечах першим здійняв над головою такий жаданий для пітерців трофей – кубок УЄФА. Цю найважливішу подію у футбольній кар’єрі сина на власні очі бачив його батько Олександр Тимощук, котрий побував у Манчестері на фінальній грі.

– До Манчестера ми з дружиною Надією і сватом Ігорем потрапили транзитом через Санкт-Петербург, – розпочав розповідь Олександр Тимощук. – Річ у тім, що там нам відкривали візи. Аби оформити документи усім бажаючим поїхати на фінал кубка УЄФА, працівники англійського консульства у Санкт-Петербурзі десять днів цілодобово видавали візи. Окремий день був призначений для рідних футболістів команди “Зеніт”. У нас процедура оформлення документів забрала не більше тридцяти хвилин. Чартером, який замовив “Газпром”, дісталися Англії. Потім ми усі разом сиділи неподалік лави запасних “Зеніта”.
– Яка атмосфера панувала у Манчестері перед грою?
– Матч мав відбутися увечері, а ми прибули на місце зранку. Манчестер, попри наші уявлення, не таке вже й велике місто. Там проживає близько 450 тисяч мешканців. Але у день гри сюди приїхали 150 тисяч фанатів “Глазго Рейнджерс”, і все місто було у синіх кольорах. До речі, “Зеніт” теж має сині клубні барви, але перед відльотом із Санкт-Петербурга вболівальників попередили, аби вони, по можливості, вдягнули футболки із запасної форми команди – білої. Шотландці буквально окупували місто, більшість з них були напідпитку, але поводилися напрочуд дружелюбно. Щоправда, ті фанати, які не потрапили на стадіон і спостерігали за грою по телебаченню на двох найбільших площах міста, залишили після себе величезні смітники. Я такого ще не бачив.
– Хто сидів поруч з вами на секторі?
– На стадіоні познайомилися з дружиною Горшкова і з батьком Погребняка. Разом з нами переживав і друг Толика Андрій Воронін, який грає за “Ліверпуль”. Потоваришували з Михайлом Боярським та його сином Сергієм, які є запеклими фанами “Зеніта”. Наш Толик допомагав їм дістати квитки. Тож на секторі вони були поруч з нами. Взагалі, Михайло Боярський справив дуже приємне враження, навіть здивував своєю простотою.
– Який матч з участю Анатолія за емоційною напругою можете прирівняти до фіналу кубка УЄФА?
– Хіба що гру збірної України на чемпіонаті світу зі швейцарцями. Цього разу, як і тоді, спочатку дуже переживали, бо майже до самого кінця не було голів. У перемогу повірили, коли рахунок став 2:0 на користь “Зеніта”.
– У більшості гравців є прикмети, які підказують їм можливий результат. А у батьків футболістів є якісь передчуття?
– У мене нічого подібного немає. Інша справа – моя дружина, у неї є внутрішній голос. Надія часто вгадує результат матчу, в якому бере участь Анатолій. На гру з “Глазго Рейнджерс” вона прогнозувала перемогу “Зеніта” – 1:0. І казала, що гол буде під кінець зустрічі.
– Якими були перші слова Анатолія, коли побачили його після матчу?
– Тільки-но пролунав фінальний свисток, він одразу прибіг до нас поділитися радістю. Що він казав, не пам’ятаю. Ми усі на нього налетіли, ледь не задушили.
– Кубок Тимощук-молодший приймав, загорнувшись в український прапор. Він спеціально захопив його з собою?
– Цей прапор йому привіз я. Він для нашої сім’ї пам’ятний, адже був з нами ще на чемпіонаті світу у Німеччині. Ми тоді жили в окремому будиночку, і один великий стяг ви-вісили на фасаді, а менший, який передали Толику у Манчестері, брали із собою на матчі.
– Які якості, на Вашу думку, дозволяють Анатолію досягати таких високих результатів?
– Він дуже наполегливий і непоступливий. Як Толик був малий, ми з ним вдома грали у футбол. Мені воротами слугував диван, а йому – міжкімнатні двері. Я ніколи не піддавався. І коли Толик програвав, то трохи навіть ображався і жалівся мамі.
– Напевно, чи не найбільше волинських вболівальників цікавить, чи привезе капітан “Зеніта” кубок у рідний Луцьк.
– Я розмовляв про це з Анатолієм. Бажання приїхати з кубком у Луцьк у нього є. Щоправда, у Толика зараз надто напружений графік. “Вікно” з’явиться у середині червня. Можливо, тоді вдасться привезти кубок, але поки загадувати не варто.
– А Ви вже встигли хоч раз доторкнутися до цього трофея?
– Так. Вдалося навіть зробити невеличку фотосесію. Увечері після гри ми поїхали в готель, де жили пітерські футболісти, і чекали на першому поверсі. Анатолій приніс нам кубок. Що тоді зчинилося! Потриматись за кубок підходили і шотландці, і англійці, й навіть поважні полісмени фотографувалися з ним.
– Виграш кубка УЄФА – велике досягнення. Але після таких перемог у багатьох футболістів втрачається мотивація. Про що зараз мріє Анатолій?
– Він хоче виграти Лігу Чемпіонів. Звичайно, із “Зенітом” це буде важко. Тому Толик не проти змінити команду. Йому імпонує англійський футбол. Кілька пропозицій з Прем’єр-ліги уже було, але не від тих клубів, з якими можна чогось досягти. Анатолій чекає більш прийнятних варіантів. Якщо пощастить, то Луцьк матиме шанс побачити Кубок Чемпіонів…
Розмовляв Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
м. Луцьк

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>