Від удару поїзда водієві «Жигулів» відтяло голову…
Таня ЧОРНОУС тужить за братом
Чотири смерті одразу
Біда трапилася 3 травня о 1 годині 20 хвилин у Дубенському районі Рівненської області на залізничному регульованому переїзді біля станції Озеряни. Він був перекритий шлагбаумом, працювала і світлова сигналізація. Приблизно о 1 годині 12 хвилин коліями промчав один потяг. Не дочекавшись, поки чергова піднійме шлагбаум, через переїзд рушив водій скутера. Він проскочив благополучно. Тож за ним одразу рушив і ВАЗ. Можливо, водій просто не бачив, як вибігла чергова Люба Добродій і намагалася застерегти його, щоб зачекав. Бо знала, що зараз мчатиме ще один поїзд. На її очах зустрічний потяг сполученням Київ-Івано-Франківськ врізався у “Жигулі”...
Локомотив проволік автомобіль майже триста метрів. Шансів вижити після такого удару, мабуть, ні в кого не було. Троє чоловіків померли миттєво (водієві лобове скло відтяло голову). А от четвертий, розповідають, ще довго стогнав від болю. Тільки “швидка” чомусь приїхала не так швидко, як мала б. Лікарі констатували чотири смерті й повідомили рятувальників про біду тільки... о третій ночі. Від моменту аварії минуло вже майже дві години!
– Ми одразу виїхали на виклик, – розповідає Руслан Кравчук, начальник СДПЧ-13 Дубенського РВ МНС України у Рівненській області. – Це було щось страшне. Побачити таке – то треба стальні нерви мати: закривавлені тіла були защемлені у залізні лещата “Жигулів”, які буквально сплющило після удару. Поряд з одним з тіл лежала голова. У когось не було ока, всюди були розбризкані мізки, кров... Найперше машиніст відігнав локомотив, тоді ми гідравлічними ножицями й іншими спецзасобами почали обрізати двері, дах і виймати тіла. Працювали добрі півгодини. Лише тоді рух потягів по цій колії відновили.
Поховала і брата, і нареченого
У “Жигулях” їхали четверо друзів. За кермом сидів 26-річний Михайло Проторенко із села Квітневе. У салоні був також наречений його рідної сестри Лєни Ігор Чорноус та кум Сергій Баранчук (Міша хрестив у нього синочка Максимка). В останній момент попросився під’їхати однокласник Проторенка Сергій Павлюк. У парубка була загіпсована нога після серйозної травми. Його мали відвезти додому мотоциклом, але він передумав, бо в машині все-таки менше трясе – і сів у “Жигулі”...
...Страшні передчуття мучили рідних. Матері Михайла наснилося, що хтось її ріже і виймає нутрощі. Зіскочила з ліжка з тривогою. Донька Лєна взагалі тієї ночі не могла очей зімкнути – сон взяв лише коли лягла на місце, де любив спати її наречений Ігор. А потім... Потім пролунав тривожний дзвінок.
Той кривавий світанок назавжди закарбувався у пам’яті рідних. Сьогодні пригадують багато деталей. Розповідають, що хлопці мали їхати на автозаправку, а чомусь повернули у Княгинине на дискотеку. Прийшла Мішина дівчина і слізно просила його залишитися, а він не послухав. Провести її додому погодився товариш Саша – це врятувало його, адже він теж збирався їхати на танці.
Після дзвінка Лєни першою прийшла на місце аварії Таня, сестра Ігоря Чорноуса. З Молодіжного до злощасного переїзду добігла за лічені хвилини. Серце краялося. До останнього не вірилося, що таке могло трапитися. У розпачі кидалася до тіла брата і прислухалася, може, дихає. Кажуть, він ще дві години після аварії голосно стогнав, та допомогти було нікому. Коли тіло Ігоря дістали, йогу губи були аж сині – так скусав їх від болю.
Велелюдні похоронні процесії зібрали сотні мешканців Квітневого та Молодіжного. В останню путь прийшли провести юнаків і батьки шістьох трагічно загиблих хлопців та дівчат зі Здовбиці. Вони, як ніхто інший, могли зрозуміти біль їхньої втрати. Тоді одна мама розповіла про свій віщий сон, який до останнього не могла розтлумачити.
– Жінці наснилося, що прийшли до неї діти і кажуть: нас, шістьох, скоро змінять ще четверо, – розповідає Лєна Проторенко. – Попередили, що буде від поїзда велика біда. Так і сталося... Залізничники кажуть, що цей злощасний локомотив опечатали, від нього машиністи відмовляються. Велике горе – поховати брата і хлопця, одразу двох дорогих мені людей.
Тієї суботи Лєна мала їхати з нареченим Ігорем до РАГСу – подавати заяву на реєстрацію їхнього шлюбу. І по обручки в магазин мали одразу зайти. Ігор ще хотів купити коханій персня, адже в неї 1 травня був день народження. Не судилося... Йому було тільки двадцять.
Сьогодні можна багато розмірковувати над причинами, які призвели до трагедії. Але вже ніщо не поверне ці молоді життя. Страшне горе зчорнило їхніх батьків. Матері живуть лише на заспокійливих і здригаються від кожного гудка локомотива, що мчить коліями зовсім поруч, знову і знову нагадуючи про їхню біду.
Наталія КРАВЧУК,
Рівненська область
Фото автора
| Comments: |
