Вісниківці відвідали місто князя Володимира Великого

У нашому колективі вже стало доброю традицією в день народження газети “Вісник і Ко” організовувати поїздки історичними та духовними місцями України. Своє 12-річчя ми відзначили в древньому місті Володимирі-Волинському, яке колись було столицею Володимир-Волинського князівства. Відвідали Свято-Успенський кафедральний собор, який збудував у 1160 році нащадок князя Володимира Великого – Мстислав Ізяславович, та Зимненський Свято-Гірський монастир, в якому зберігається тисячолітня ікона Божої Матері, якою благословляли на шлюб князя Володимира та царівну Анну. І тепер вона повертає людям зір, посилає по молитвах діточок та рятує онкохворих.

У містечку було 20 церков і сім монастирів
У ці пасхальні дні володимир-волинська земля зустріла нас святковим передзвоном, співом птахів, пахощами яблунь. В усіх храмах привідкриті царські врата, біля ікон – живі квіти. Перший кам’яний храм, за переказами, збудував святий рівноапостольний князь Володимир Великий після прийняття християнства. Хоча, як розповів благочинний Володимир-Волинської округи протоієрей Валерій Скакальський, ще у 879 році учень Мефодія (котрий разом з Кирилом заклав основи слов’янської писемності) єпископ Гораст приватно хрестить волинян, тобто ще за 100 років до хрещення Русі.
 А вже нинішній храм у Володимирі-Волинському збудував у 1160 році нащадок князя Володимира Мстислав Ізяславович, котрий і похований в ньому.
– Храм збудований як дитинець, тут була усипальниця удільних князів, – розповів отець Валерій. – Однак за майже тисячолітню історію могили були пограбовані. На місці за храмом, де нині лишилися тільки вали, був князівський терем. Взагалі, в ті древні часи у нашому місті було двадцять храмів, сім монастирів. Кожен дворянин прагнув збудувати церкву.
Не тільки могили зазнавали наруги, але й сам храм Успіння Божої Матері більше сотні літ був недіючим. Заново його відреставрували у 1900 році. З 1996 року, відколи відновлена Володимир-Волинська єпархія, Успенський собор знову став кафедральним.
Є у храмі святині, до котрих щодня прикладаються люди. Оберегом собору є Володимирська братська ікона Божої Матері XVI століття. Поряд – Почаївський образ Богоматері. Ці ікони чудотворні, і, як сказав священик Валерій Скакальський, коли виникає якийсь сумнів, духовенство молиться біля своїх святинь, і вони допомагають у вирішенні проблем. Ще одна з реліквій цього древнього храму – хрест-Голгофа XIV сторіччя.
 

Ікона Божої Матері зцілює незрячих
Наступна зупинка, куди приїхав колектив нашої газети, – Зимненський монастир, який заснований князем Володимиром Великим у 1001 році.
– Назву селу дав сам князь Володимир. Адже тут була його зимова (від слова зимно, холодно) резиденція, куди він приїжджав на полювання: в лісі було багато дичини, а в річці Луга, яка на той час була судноплавною, водилося чимало риби, – розповіла послушниця Ксенія. – Спочатку цей монастир був чоловічим. Для монахів князь збудував два храми: в честь Успіння Божої Матері та на честь Святої Трійці. У 1006 році князь Володимир подарував монастирю ікону Божої Матері, якою його благословили на шлюб з царівною Анною. Вона чудотворна.
Коли у 1596 році монастир захоплюють уніати, староста Михайло Чацький наказав знести три куполи на храмові, а після цього насміхався над Зимненською іконою: мовляв, ти святиня, а вберегти храм не можеш. Після таких слів він осліп і через три роки помер. Після цього всі його нащадки чоловічого роду втрачали зір.
Монастир також зазнавав наруги. Десятиліттями був закритий. Лише у 1896 році 12 сестер з Корецького монастиря направили сюди відновлювати святиню. Кількість насельниць зросла до 120. Вони  організували на території святині жіночу школу та притулок для сиріт. У 1946 році монастир знову закрили атеїсти. І майже 50 років у ньому було запустіння: у Свято-Успенському храмі розмістили хімсклад, на подвір’ї –тракторну бригаду, а в храмі Іуліанії Ольшанської зробили житловий будинок… Ніхто вже й не вірив, що тут відродиться монаше життя. Адже там, де колись лунало слово Боже, літали круки та кажани, бігали пацюки.
– Однак те, що неможливо для людей – можливе для Бога, – сказала сестра Ксенія. – У 1991 році сюди направили з корецького монастиря двох сестер – теперішню ігуменю Стефанію і її помічницю матушку  Ніколаю. Згодом кількість сестер зростала, зараз їх є до 40. Перші посельниці важко працювали, терпіли холод і голод. Тільки завдяки  терпінню, послуху і вірі вони пережили всі негаразди і відбудували монастир.
На території святої обителі діє чотири храми. Найголовніший – Успіння Божої Матері, де і зберігається чудотворна Зимненська ікона. Сестра Ксенія назвала тільки кілька прикладів зцілень. Так біля святого образу прозріла жителька Зимного. А уродженці Переяслава-Хмельницького Бог послав близнят. У 2001 році дитятко вимолила біля цієї ікони і жителька Турійського району. Є факти одужань біля неї й онкохворих.
Інший відреставрований храм названий на честь діви Іуліанії Ольшанської, котра народилась на Рівненщині, походила з благочестивої сім’ї. Разом зі своїм батьком князем Ольшанським багато подорожувала по святих місцях. Померла у Києві у 16-річному віці, похована у Києво-Печерській лаврі. Її мощі через триста літ віднайшли нетлінними. У храмі, де колись був терем князя Володимира і домова церква і який зараз названий на честь Іуліанії Ольшанської, також є древні ікони. Одна з них – Володимирський образ Божої Матері XVI сторіччя – прийшла у Зимне аж із Сибіру. Люди врятували її від наруги безбожників, вона передавалася з роду в рід, а коли власники ікони переїхали у Володимир-Волинський, то вирішили її віддати монастирю.
Ще один з найдревніших храмів святої обителі збудований у 1008 році на честь Святої Трійці. Коли монастир закрили, ця маленька церква була приходським храмом села Зимне. Сьогодні вона відреставрована, розписана у візантійському стилі.
Є у Зимненському монастирі і підземний храм на честь святого Варлаама, мощі якого знаходяться у Києво-Печерській лаврі. До нього ми йшли зі свічками в руках вузеньким підземним ходом. Він з’єднував церкви і простягнувся на п’ять кілометрів, аж до Свято-Успенського собору у Володимирі-Волинському. У печерах підземелля молилися ченці. І зараз під час розкопок тут знаходять їхні кістки світлого кольору, а це свідчить, що тут спочили богоугодні люди.
Повернувся у святу обитель і 700-кілограмовий дзвін – пам’ятка художнього лиття 1566 року. А з нагоди 1000-ліття заснування монастиря встановлено пам’ятник князю Володимиру Великому. Монахині подбали про гарні квітники, виноградну альтанку. Черниці утримують чимале підсобне господарство, доглядають корів, обробляють дев’ять гектарів землі, у ставку розводять рибу, мають свою пекарню, млин, макаронницю. Кожна із 40 посельниць виконує своє послушання. І моляться всі разом за весь світ.
Мабуть, багато хто знову сюди повернеться, щоб ще і ще раз прикластися до святих ікон, побувати на літургії, подихати цим повітрям…
***
Дорогою додому вісниківці зупинилися у селі Блаженик Турійського району в комплексі “Турійське подвір’я”. Нас не тільки нагодували смачними українськими стравами, але й здивували гарною сервіровкою столу. А подають тут їжу тільки у дерев’яних та глиняних мисках. Страви відвідувачі можуть поїсти як в приміщенні, так і на вулиці в гарних альтанках, де на сидіннях лежать м’які подушечки. Тим, хто змерз, ноги пропонують закутати пледами. Турботливі господарі подбали і про оригінальні фонтанчики на подвір’ї, доріжки якого вимощені дерев’яними... пеньочками.
Є на території комплексу і два будиночки з брусів, в яких часто зупиняються проїжджі, адже тут є місце для машин, у хатці – всі умови для проживання. Гостей «Турійського подвір’я» веселить клишолапий вгодований ведмідь. На території багато квітів, старовинних речей, є майданчик для відпочинку дітей.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•