Повернувся в Україну через 60 літ… у коробочці авіапоштою
Кіндрат Супрунович
Сільський хлопець володів… сімома мовами
Чимало деталей у цій історії стер час. І хто тоді, у часи Великої Вітчизняної війни, думав, що молодий юнак з бідної сім’ї у далеких Сполучених Штатах Америки буде шанованою людиною.
– Кіндрат Супрунович на всю Нову Вижву був єдиним студентом, – розповідає 82-річна старожилка Варвара Кричинюк. – За Польщі він закінчив чотирикласну місцеву школу. Тодішня влада помітила обдарованого хлопця, який невдовзі отримав документ про освіту у седлищенській школі.
– Хлопець вищу освіту здобував аж у Кременці, – згадує Надія Лесняк. – На навчання польська влада направила його за свій кошт. Батьки через бідність не могли дати єдиному синові освіту. Кіндрат вільно володів у той час сімома мовами. Але коли він зрозумів, що за відстоювання ідеї вільної України йому і його товаришам загрожує смерть, змушений був втікати. Все ближче підходила лінія фронту, німці відступали. Кіндрат з товаришами теж втікав слідом за ними, бо боявся радянської влади.
Місцеві старожили згадують, що Кіндрат був не тільки вродливим юнаком, а й совісним, ніколи нікого не образив. Він відстоював ідеї вільної і незалежної України.
– Ольга Стецьова, так кликали по-вуличному мою подругу, пізніше, коли приїздила в Україну в гості зі США, розповідала, як її сім’я та Кіндрат з товаришами потрапили в Америку, – розповідає Надія Лесняк.
Коли Кіндрат Супрунович збирався від’їжджати у далеку дорогу, кликав із собою свою дівчину Марту. За словами Варвари Кричинюк, він її розшукав у таборі в Польщі. Мав на руках усі документи для того, щоб і вона поїхала з ним. Але, незважаючи на палке кохання, не згодилась. Можливо, боялася за своє життя і старенького батька. За іншою версією, яку переповідають один одному старожили, саме батько не пустив Марту заміж за Кіндрата. Очевидно, він тоді мало думав про щастя доньки, лише хотів, щоб вона лишилася живою і не постраждала сім’я.
А далі – розлука. Кіндрат і Марта розуміли лише одне: їм ніколи не бути разом. Вона не наважилася на крок, який би все змінив. Він не міг залишитися в Україні, бо поплатився б за це. Кожен усвідомлював, що життя будуватиме з чистого аркуша, намагаючись загасити у серці кохання. Кожен із закоханих створив сім’ю, у якій бажаного щастя не знайшов. Судячи з розповідей, і Кіндрат, і Марта, проживши нелегке життя, зрозуміли: якби тоді поєднали долі, то були б найщасливішими у світі. Проте… Їм судилось любити на відстані.
У листах завжди запитував про кохану
Кіндрат писав листи з далекої Америки до своєї матері Одарки. А в них, окрім розповідей про справи, одне питання і прохання: “Як там поживає моя Марта? Напишіть про неї усе, що знаєте”. Нині Марта лише зрідка влітку приїжджає у Нову Вижву, бо мешкає у дітей в Білорусі. До коханого зможе тепер вже прийти тільки на могилку, адже він, незважаючи на те, що жив у США, похоронений у рідному селі.
Кіндрат Супрунович міг би мати велике майбутнє і в Україні. Не судилось. Шанованою і великою людиною став в Америці. Він був професором математичних наук в одному з університетів. В якому, на жаль, встановити не вдалося. Листи його не збереглися, а племінник Микола Супрунович, котрий, швидше за все, міг пролити світло, теж залишив земне життя. Його дружина Фаїна Кирилівна розповіла, що народився він 3 березня 1919 року, мав сім’ю, доньку Карен. Частенько він згадував свою односельчанку Ольгу Сте-цьову, через двір якої у перші роки проживання у США ходив на роботу. Але чоловік все життя мріяв про Україну. Про це писав у листах. Коли перестали переслідувати борців за вільну Україну, він, маючи всі шанси здійснити мрію, зробити це не зміг через стан здоров’я. Чоловік помер 19 жовтня 2003 року, так і не ступивши на землю, любов до якої не згасла.
– Листи від Кіндрата надходили досить рідко, – розповідає Фаїна Кирилівна. – Після його смерті з донькою Карен, яка української мови не знає, через мовний бар’єр листування взагалі припинилося. Останній лист на-дійшов від неї після смерті батька. Вона виконувала його останню волю: він заповів поховати його в Україні.
Проживши понад шістдесят років у США, у серці Кіндрат залишився Українцем. “Як умру, то поховайте мене на Вкраїні…” – ці слова “Заповіту”, перекладеного на англійську мову, – остання воля нововижівчанина. Супруновичі потурбувалися про те, щоб похоронити родича за всіма християнськими традиціями. Його прах їм доставили працівники Львівської авіапошти у невеличкій коробочці. На свято Петра і Павла, 12 липня 2004 року, провести чоловіка в останню путь прийшли односельчани. У той день вранці йшов дощ, ніби Україна плакала за ним, а під час панахиди, в обідню пору, світило сонце. Здавалося, що рідна земля радо приймає його у свої обійми. Могили Кіндрата Супруновича і його мами Одарки поруч. Кожен житель, тепер уже не містечка, а села Нова Вижва, що в Старовижівському районі, може поклонитися у ці поминальні дні могилі свого земляка.
Лариса Семенюк,
Волинська область
| Comments: |
