Як в опалу до КДБ потрапила… криниця
Початок цій незвичній історії дав, по суті, випадковий збіг обставин. У 1977 році співпали у часі два різнополюсні свята – Пасха та першотравневий празник. За коловоротом подій Ніні Демидюк залишався лишень один день (субота), щоби здійснити підготовку до недільного Великоднього торжества – і страви зготувати, і в обійсті лад навести. Хоч поспіхом, але господиня впоралася з наміченим, а на додаток вирішила ще й криницю на подвір’ї підфарбувати, бо надто “вицвілою” видалася вона їй. Знайшлася в обійсті і фарба – голуба. Нею жінка прикрасила верхню дерев’яну частину колодязя. А для нижньої – бетонної – дуже сподобався жовтий колір. Тут у пригоді стали залишки гуаші. Гарно “вписався” у пейзаж і пісочок довкола студні. Одне слово, Ніні Степанівні обновка неабияк сподобалася. Іванові Мефодійовичу – чоловікові – також.
А ось місцевим кадебістам аж мову відняло, коли помітили в обійсті Демидюків поєднання двох кольорів – жовтого та голубого. З’ясувати обставини такого націоналістичного прояву приїхав сам начальник Млинівського відділення КДБ Кравченко.
– Чесно кажучи, я відразу не второпала, за що на мене така напасть, – щиро зізнається Ніна Степанівна, – але коли від Кравченка почула, що це, мовляв, бандерівський знак, зрозуміла, наскільки серйозними є звинувачення. Натомість навідріз відмовилася перефарбовувати криницю, мотивуючи це тим, що іншої фарби у хаті немає. А у відповідь почула: “Ну, ти ще про це пошкодуєш!..”
Кара не забарилася. Ніну Степанівну забрали в управління КДБ на допит. Думала, що звідти її дорога проляже прямо до “каталажки”. Але як не шукали кадебісти законних підстав для ув’язнення, знайти їх не змогли.
– Правда, прийшла я додому з великим синцем на сідниці, – каже Ніна Степанівна, – тоді стояла гарна, тепла погода, а на мені було легеньке платтячко. Отож, коли отримала дозвіл на “звільнення” і рушила до дверей, Кравченко як вперіщить мене по сідниці – аж іскри з очей посипалися. Напевно, таким чином хотів ще раз нагадати про свою “всесильність”. А вдома мама ридає і примовляє: “Ой, доню-доню, що ти натворила… Вони ж тепер нам довіку спокою не дадуть”. А ще бачу, що жовтий колір на криниці забілений вапном, а синій залишився. Ним і зараз підфарбовую криницю. І кожного разу пригадую отой тридцятирічної давності випадок.
Сергій Новак,
Рівненська область
| Comments: |
