Лучанин повернувся з… Марса!
Чи є життя на Марсі? Поки інші сперечаються, лучанин Андрій Жидков, виймаючи свій фотоальбом, знімками твердо доводить: є! На власні ж очі бачив, у Марсівську сільраду заходив, з марсіанами спілкувався. І хоч у космос полетіти йому так і не вдалося, та знайти одноіменне „войовничій” планеті село поталанило!
Ось уже 12 років лучанин Андрій Жидков вивчає мапи. Його цікавлять особливості географічного розташування Португалії, Франції, Греції, Польщі, Німеччини, Росії... Тільки не подумайте, що Андрій науковець, зовсім ні, він – професійний водій. Робота, пов’язана з далекими відрядженнями, викликала цікаве хобі: чоловік колекціонує фото з оригінальними топонімами (власні географічні назви).
– Коли подорожуєш, помічаєш багато цікавого, – почав свою розповідь Андрій. – Я, як водій, особливу увагу звертаю на назви населених пунктів, бо ж минаю в дорозі не одну тисячу сіл. От і виникла ідея найоригінальніші з них фіксувати на плівку.
Про кожен населений пункт у водія – окрема байка.
– Якось минали ми село М’ясоєдово в Росії, – пригадує Андрій. – Ні дороги нема, ні стежки нормальної – словом, повне бездоріжжя. Та й хіба то село – три ветхі хати. Там не те, що свині, курки ніде не видно. Не втримався, питаю в бабці, яка вийшла на ганочок, чого село так називається. Мабуть, тому, що на м’ясо багаті? Старенька тільки скрушно хитнула головою і двері за собою зачинила.
На кордоні Росії та Білорусі Андрій не міг не зупинися у селі Будуни – дуже вже назва сподобалася. Хоча поблизу нікого п’яного так і не зустрів, вирішив для фото прикрасити пейзаж порожніми пляшками з-під пива та горілки, які знайшов неподалік придорожнього знака.
– Нещодавно доводилося переїжджати річку Моча, – розповідає Жидков ще одну історію. – Це неподалік від Москви. Ну, назву дали просто в десятку – хоч носа затуляй. А скільки ж тої річки? Як Сапалаївка біля Луцька: добре розбіжишся – й перескочиш.
Але найбільш пам’ятне для Андрія приземлення на Марсі. Виявляється, є таке село у Мінській області в Білорусі.
– Ой, і бідоття там... – при цій згадці Андрій аж скривився. – Та ми, порівняно з ними, живемо, як у раю. За кілометр від цього білоруського села – автострада на Москву, дорога – ляля, а тут грунтівка, й та погана. Але має село свою Марсівську сільраду і магазин невеличкий із сякими-такими товарами.
Тут, біля крамнички, з волинянами й трапився конфуз. Товариш Андрія поспіхом ховав білоруські купюри в кишеню, а вони все ніяк не поміщалися. Одна випадково... надірвалася. Бачили б ви у той момент марсіан. Уздрівши таку неповагу до їхньої національної валюти, зарепетували, навіть міліцію грозилися викликати! Довелося докласти максимум „дипломатичних талантів”, щоб залагодити такий конфлікт.
– Ой, і бояться білоруси Бацька, гірше, ніж кубинці свого Кастро, – жартує наостанок Андрій. А за секунду перепитує, чи нашу газету, бува, в Білорусі не читають. Бо ж йому ще в ті краї їздити і їздити...
Наталія КРАВЧУК,
м. Луцьк
| Comments: |
