Усний договір і чесне слово вагоміші, ніж гроші?
Коли ми вперше восени минулого року приїхали в Більську Волю, дуже здивувалися: біля багатьох хат були зроблені весільні шалаші. “Та це теплиці залишились з літа нерозібраними”, – сказали нам у сільській раді. І ось ми знову в цьому віддаленому селі. Тепер теплиці ледь не біля кожної оселі.
– Селянам потрібно було якось виживати. Адже у двох СВК вже давно немає ні худоби, ні роботи. У нас колись працювало 40 трактористів, були дві будівельні бригади, котрі споруджували ферми, школу, дитячий садок, який так і не працював. А люди інших сільськогосподарських спеціальностей були просто викинуті, – каже Ярослав Кречик, секретар Більсько-волянської сільської ради. – А входить до сільради чотири села: Березина, Більська Воля, Рудка, Кругле, хутір Залядино (хоч і має він статус хутора, але там проживає до 500 людей). Багато є молодих сімей. У нас тільки дітей по сільській раді нараховується 800. Отож, щоб мати чим прогодувати сім’ю, багато хто взявся за вирощування огірків. В одних трудовий стаж у городництві 20 літ, в інших – 10-15.
Сьогодні в цьому краї кожна третя родина виживає саме за рахунок теплиць. Огірки займають площу від п’яти до тридцяти соток. Спочатку, коли обтягнуті поліетиленовою плівкою каркаси виднілися в Більській Волі тільки де-не-де, були проблеми зі збутом продукції. Люди вирощували овоч, а потім думали, де його продати. Збували огірки в основному на Кузнецовському базарі. Тепер з цим проблем немає. Заготівельники заздалегідь усно домовляються з овочівниками, хто кому буде продавати огірки. Все тримається на чесному слові. Притому воно вагоміше, ніж гроші. Якщо ти домовився з одним, то інший і близько до хати не під’їде. Багато жителів Більської Волі та навколишніх сіл придбали за свої кровно зароблені гроші власний транспорт, і тепер зелений товар доставляють на ринки Києва, Рівного, Львова та Луцька.
Перші огірочки сорту “Амур” (їх тут люблять, бо вони самозапильні і гарно родять у теплицях) вже з’являються наприкінці березня. Та тільки отим сільським трудягам відомо, скільки потрібно вкласти коштів, сил, здоров’я, щоб отримати хороший врожай. Підготувати грунт, зробити каркас, обтягнути його плівкою, заготовити дрова, посадити кожну насінину, полити рядочки…
З лютого брати ночують у теплиці… на дровах
– Щоб розпочати власну справу на 15 сотках землі, на перших порах треба вкласти тисяч вісім, – розповідає 23-річний Віталій Федчук з хутора Залядино. – Я у теплицях працюю з шостого класу і знаю, скільки коштів на це йде. Наприклад, на сезон потрібно десять причепів дров, щоб обігріти мої сім соток теплиць. Я їх заготовляв сам, платив восени по 500 гривень за причіп деревини. На один рейс використовував 30 літрів пального, бо возив дрова власним транспортом. Рулон поліетиленової плівки коштує 650 гривень (а потрібно два). Дороговартісним є й голландське насіння, шпагат, по якому потім огірки плетуться вгору. Одним словом, все гроші і праця. Але з цього й живе наша сім’я.
Вже кілька тижнів Віталій ночує не в хаті, а в теплиці. Бо кожні півтори години у величезні печі потрібно підкладати колоди. То нині він лежанку забрав, бо засадив площу помідорами сорту “Президент”, який подобається хлопцеві найбільше. Поряд росте перець. Ще трохи, і ці рослини зацвітуть. А ось першого “амурчика” Віталій з’їв ще 28 березня.
– Вирвав, довго дивився на огірок, нюхав, як пахне, – щиро каже, – і лише потім спробував. Взагалі, за рослинами вже кілька років спостерігаю і все записую у щоденник.
Родина Федчуків саме за “огіркові” гроші придбала трактора, авто, косарку, копачку, бус. Брат Віталія, 25-річний Олександр, збудував гарний просторий дім. І вже обзавівся на новому обійсті теплицями. Як і молодшого з Федчуків, старшого Сашу ми також застали в теплиці. Він якраз виполював зілля, поливав огірки. До речі, у нього вже крапельне зрошування рослин. В куточку біля печі Олександр на колодах облаштував собі ліжко.
– Не муляють в боки дрова?
– Як напрацююсь, то й не відчуваю, що лежанка тверда, – усміхається.
Тут, на дровах – телефонний апарат.
– Куди ж телефонуєте?
– Як куди? До матері. Щоб їсти зварила. Як починається сезон, майже нікуди не виїжджаю, а от тричі в день поїсти до батьків забіжу.
– А як же до дівчат на вечорниці?
– Немає часу до дівчат бігати. Ми такі зайняті… Тим більше, з часом плануємо розширити площі теплиць. Хочеш щось мати – трудись. І на хату треба ще сезони три попрацювати, щоб довести до пуття.
Отак з лютого і до червня тут працюють на кінцевий результат. Перші огірки, наприклад, минулого року брали по 16 гривень за кілограм. У червні ціна впала до 50 копійок. А згодом і зовсім перестали закуповувати. Не один господар ще годував ними свиней. Та й в банки чимало заготовили.
Нині з Більської Волі, як і щороку в цю пору, виїжджає щодня по десять бусів з якісним товаром. В кожному – по дві тонни зелененьких. Тобто селяни щодня викидають на ринок аж по 20(!) тонн огірків, які стараються вирощувати без хімії, на гноєві та настояному курячому посліді. Ніжні “амурчики” акуратно сортують і підраховують зароблене, чи вистачить прогодувати сім’ю, щось придбати для господарства, вкласти у новобудови. Адже у цій сільській раді нараховується до 50 забудовників. Де ще у віддаленому краї можуть похвалитися такою кількістю нових осель? А тут їх споруджують. Бо як працюють, так і мають.
Марія ДУБУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Comments: |