Столітній дідусь хоче прожити ще десять років

Вітаючи рідних людей чи друзів з днем народження, ми зазвичай бажаємо їм дожити до ста літ. Не всі, на жаль, дотягують до цього поважного віку. А часто серед старожилів буває і таке: 90-100-річні втомлюються від життя і просять у Бога забрати їх до себе чим-швидше…
Віктор Чорний з Романового Села на Тернопільщині проти Всевишнього і природи не грішить. Попри складні перипетії, якими поповнювався його вік, сторічний дідусь є оптимістом і, наче дарунку небес, тішиться кожному новому дню.
Живе Віктор Іванович із сім’єю молодшого сина Василя. У 97 років ще ходив на луг косити сіно, але три роки тому впав на подвір’ї біля хати і зламав ногу. Лікарі не наважилися робити старенькому операцію, адже він міг не витримати її. Загіпсували лише місце перелому, а коли зняли гіпс, встати на ноги дідусь уже не зміг. Зараз він надворі пересувається на інвалідному візку, а у хаті лежить або сидить. Доглядає за тестем невістка Тетяна.
…Віктора Івановича я застала за читанням книги про Зарваницю. “Читати тесть любить понад усе, читає українською і польською мовами”, – зауважила Тетяна Чорна. Охайно вбраному, акуратно підстриженому чоловікові важко дати його “сотню”. Виглядає він щонайбільше на вісімдесят, зовні нагадує колишнього вчителя чи лікаря. Насправді за плечима у дідуся лише чотири початкові класи – здобути кращу освіту не дозволив буремний початок XX століття.
Дід Віктор скаржиться, що останніми роками відчутно впав зір, ночами пропадає сон, часто болить зламана нога. Найбільше ж нарікає він на пам’ять – начисто стерлося багато що із прожитого. Втім, найяскравіші епізоди свого життя Віктор Чорний не забув. Пам’ятає, як на початку Першої світової війни, коли йому виповнилося сім років, через рідне село проходив великий обоз російської армії, не вивітрилося з пам’яті і братання російських і австрійських солдатів в окопах. Другу світову 36-річний Віктор пройшов у складі піхотного полку Польської армії. За це польська держава зараз виплачує ветеранові пенсію. Перед відправкою на фронт романовосілець встиг одружитися із землячкою Марією. З війни у Віктора Івановича залишився один сильний спогад – кульове поранення, отримане під Варшавою. П’ять куль прошили коліно, і покращити здоров’я вдалося лише завдяки майстерності польських медиків.
Про секрети довголіття дідусь Віктор і не задумувався. Пояснює, що особливих не знає. Сказав лише, що фізична праця і добре ставлення до людей – це перші помічники кожного чоловіка. Раніше він міг дозволити собі випити кілька чарок горілки, але вже давно до оковитої не торкається – боїться, що “у горлі стане”. Не курив ніколи, а їв усе, що земля родила. Нині так само, за словами невістки Тетяни, не обмежує себе у їжі, жодних дієт не дотримується. Полюбляє канапки із салом, сир зі сметаною, картоплю з кислим молоком, яблука. Правда, не вживає м’яса. 
Віктор Іванович зізнався, що навіть і не мріяв прожити сто років. “Недавно, – згадав, – снився сон: ніби якийсь голос сказав, що проживу ще п’ять років. А я, коли прокинувся, подумав собі: а чому п’ять, а не десять?”...
Євгенія Ліщук,
Тернопільська область

• Нравится
•