На Новий рік відправив дружину у божевільню чоловік
Головний лікар Анатолій Калинюк
Не життя, а пекло
«Життя з колишнім чоловіком перетворилося на пекло. Щодня незадоволене обличчя, погрози, бійки. Стараюсь просто його не помічати, адже розлучилися ще у 1999 році, проте живемо разом у двокімнатній квартирі. Я сама доглядаю дітей, він ніколи не дав нам, крім аліментів, і копійки…
І ось 31 грудня 2007 року у квартиру увірвався мій колишній, а з ним медсестра Ольга Степанівна (працює при міському психіатрі) і дільничний міліціонер, та без жодних пояснень потягнули мене у «швидку». У мене розболілася голова, пішла з носа кров. Старший син кинувся мене рятувати від деспотів. Тоді медсестра стисла меншого, і він так закричав, що у мене мало серце не розірвалося. Я обливалася кров’ю та слізьми. У машині наділи наручники. За що? А вдруге це зробили 14 січня, саме на Василя. Коли ми з Михайликом тільки повернулися додому з церкви, знову увірвався в квартиру колишній та міліціонер з дубинкою. «Шановна, пройдіть з нами! Я ще не таких у Рівному брав!», – сказав грізно. Батько схопив дитину, а наряд ментів потягнув мене до свого «газика». У машині прикували наручниками. Я просилася, що хоч заспокою дитину, але не пустили. В той час учні йшли до школи і дивилися на мене, як на злочинця. А в лікарні у мене три дні безупинно йшла носом кров. І медсестра Наталія Василівна викликала головного лікаря, який став мене рятувати. Втрачаючи свідомість, просила Бога, щоб або допоміг, або забрав до себе, бо не могла більше терпіти...» (Листа подано скорочено)
«Мама яка?.. Ласкава»
Наталю вдома не застала. Сусідка підказала, що вона неодмінно буде забирати в обід меншого сина, який навчається у першому класі при дитячому садочку. Про свою тиху і скромну сусідку відгукнулася досить гарно: «Така акуратистка і господиня хоч куди – завжди у неї наварено, дітки чисті та виховані. Мати багато читає з меншим книжок. Ні гризні, ні сварок ніколи з квартири не чула – і раптом міліція тягне під руки жінку. Ми з сусідкою були шоковані. Вголос обурилися: «Що ви робите? Навіщо з нею так чините?» Та нас ніхто не слухав».
І в садочку завідувачка Антоніна Василівна сказала: «Хлопчик дуже хороший, вихований, і мама теж. Декілька разів у моєму кабінеті ми з нею так гарно спілкувалися. Не виникало ніяких непорозумінь. Коли почула, що у багатьох інстанціях є листи, бо між матір’ю і батьком йде війна, була здивована, що ця сім’я є проблемною». У педагога ж склалося враження, що до виховання хлопчика причетні усі. Вчителька Лідія Петрівна додала: «По-різному відповіли дітки на запитання з рідної мови «Мама – яка?». А тільки Михайлик написав: «Ласкава».
Толерантність і витримка матері, у лексиконі якої переважають ласкаві звертання «синочку», «сонечко» і ні слова поганого про батька, переконують, що вона розуміє, як синам потрібна повна сім’я. Каже, що задля дітей багато чого прощає колишньому чоловікові. Зрештою куди подінешся? Батьки давно повмирали і дорога їй до батьківського порогу заказана, бо старша сестра вигнала.
Добре слово – найперші ліки для душі
За законом «Про психіатричну допомогу», який на моє прохання розтлумачив керівник медичної установи – головний лікар Сарненської обласної психіатричної лікарні Анатолій Калинюк: «Пацієнтів кладуть на госпіталізацію за направленням районних та міських психіатрів і за їхньою усвідомленою згодою». – «А якщо направлення є, а пацієнт не хоче лікуватися?» – «Тоді ми вирішуємо, наскільки доцільне в даний момент його перебування в лікарні. Комісія оцінює стан хворого. Якщо він не становить небезпеки для нього та оточуючих, то при бажанні лікується, а не бажає – ні. Але якщо становить небезпеку і не дає згоди на лікування, тоді комісія лікарів свій висновок скеровує в суд. До вирішення питання в суді пацієнт знаходиться на лікуванні».
Отже, у випадку з Наталією вчинено насильство. Вона, бідолашна, і гадки не мала, що на її боці Закон. От тільки хто гарантує його дотримання? Хто врегулює спірну ситуацію, щоб колишній чоловік не кривдив безпомічну жінку? Тим більше, що Наталя за власним бажанням недавно, у жовтні, лікувалася у п’ятому загальному відділенні лікарні. Кортіло запитати Василя, чому він так вчинив з матір’ю власних дітей? Навіщо травмував їхню психіку? Але поставити ці питання не вдалося, бо вдома Василя так і не застала.
На моє запитання: «Невже Наталя така агресивна, що мусово було доставляти її в лікарню з міліцією?», Анатолій Федорович відповів: «Агресії з її боку не спостерігається, тільки порушення психіки, яке полягає у такому непростому стані її душі: неспроможності визначити міграцію болю по всьому тілу, в порушенні сну, тривозі, неспокої. І все це в комплексі дає тривожно-депресивні розлади».
– А яким транспортом доставляють пацієнтів у лікарню?
– Нам привозять хворих з міст та ра-йонів медсанчастини за направленням психіатрів «швидкою» або рідні власним транспортом.
– А міліція?
– Однозначно, тільки швидка допомога!
Отже, міліцейський «бобик», що доставляв 14 січня Наталю – це послуга на замовлення чоловіка. З приводу цього виникає запитання до начальника міського управління внутрішніх справ: «Невже у місті переловили всіх злочинців, що «доблесні» міліціонери взялися за нещасних жінок?»
Мирослава МАНЕЛЮК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
