Конструктор-самоучка «клепає» трактори
Володимир МАЛАШ складає трактори із підручних матеріалів
Отже, немовицьким Кулібіним виявився тридцятирічний чоловік, невисокий на зріст і зовсім не з ручищами, а звичайними руками, які, втім, вміють робити багато чого. З технікою навчився ладнати в Сарненському ПТУ, де вивчився на меха-нізатора, відслужив строкову службу в автомобільних військах, та й від батька-тракториста перейняв чимало досвіду.
Першого свого тракторця Володимир зробив десять років тому. На господарстві в них тоді уже був трактор – батько в колгоспі купив (якраз встиг перед інфляцією на початку дев’яностих гроші з ощадкнижки зняти). Але покупку ту трактором лише умовно можна було назвати: додому присунули купу деталей та й то не всі. Отже, чого не вистачало, дошукували, докупляли й складали. Так що перший конструкторський досвід Володя набув ще до армії.
У селі великий трактор – це добре, але не скрізь він придасться. Наприклад, город у долині, а навесні там дуже мокро, забуксує, бо важкий. От і виникла у хлопця ідея про маленького тракторця. А через рік, не більше, він уже чмихав на подвір’ї Малашів: на перший погляд кумедний, без кабіни, зате в роботі вправний і на невеличких городах чудовий помічник.
Ще не натішившись своїм витвором, Володимир змушений був його продати, бо надумав женитися. Відгулявши весілля, загорівся ідеєю зробити ще одного. І зробив! Знову-таки за рік, ну, може, трішки довше.
Другий трактор був уже солідніший: із заскленою кабіною і навіть музику мав у “салоні”, щоб веселіше працювалось у полі. Де ж брав деталі механік-умілець? І до першого, і до другого напитував у людей та по організаціях. Коробку передач, наприклад, виміняв на бетономішалку, яка у їхньому господарстві без діла стояла. На базар ходив лише по дрібнички: гвинти, гайки, електроди тощо. Придумав і власноруч виготовив до свого трактора також “комплект”: відповідного розміру причеп (невисокий, аби зручно було мішки вантажити), плужок двокорпусний, “граблі” (сіно та солому згрібати). Усе це, як він каже, склепав без жодних креслень – з уяви, побачивши десь подібне та підганявши до потрібних розмірів.
І, що потрібно підкреслити, Малашів трактор успішно пройшов технічний огляд у відповідних службах та був, як і належить, зареєстрований в ДАІ. Так що конструктор-самоучка не тільки орав на ньому свою нивку й возив мішки з насінням чи городиною, а й виїжджав у Сарни на ринок, курсував і довколишніми селами.
Але й другого трактора Володимир продав: надумав придбати легкове авто. Вирученої суми вистачило на “Жигуля” п’ятої моделі, не нового, правда. А торік все ж таки і на нового автомобіля стягнувся, зробивши, так би мовити, подарунок дружині, яка нещодавно народила йому доньку (сина вони вже мають)…
– Навіщо трактора продавав? – жартую. – Міг би й сам легковика зробити!
– Міг би. Але то було б довго й нудно, а мені вже хотілося поїздити!
Під майстерню Малаші пристосували гараж, який будувався для трактора. Це вотчина Володимира. Тут він проводить свій вільний від основної роботи час (працює заправником на АЗС). Механізми – то його стихія. Уже з порога вражаєшся величезною кількістю залізяк, що заполонили всі полиці, ще й на долівці лежать. А он на стадії завершення – автокорморізка, яку зробив із старого газового балона.
– Що робитиму далі? Закінчу це, а там буде видно, – усміхнувся, ніби уникаючи відповіді, але не витримав, зізнався: – Ще одного трактора хочу “склепати”…
Микола Шмигін,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
