У Луцьку обновилася ікона з… газетної вирізки
Образ Казанської Богородиці з «Літературної газети»
Народилася пані Валентина у 1940-му році. Через сім місяців розпочалася Велика Вітчизняна війна. Тата забрали на фронт. А через кілька тижнів додому прилетіла похоронка – загинув льотчик-винищувач смертю хоробрих.
Згорьована мама так і не встигла охрестити доню. Коли дівча підросло, стало якось не до того. Та й час тоді був інакший.
– Я вирішила прийняти хрещення у 1990-му, коли мені вже було п’ятдесят, – щиро з нами ділиться Валентина Кіндратівна. – Вірніше, ми пішли до церкви разом з подругою. Для мене то був серйозний, зважений крок, душа справді цього потребувала. Найбільше думала над тим, що син Олег хрещений (поки ми з чоловіком, як медики, кілька років працювали за контрактом в Африці, батьки подбали про хрещення онука), а я – нехрист... Словами не передати той трепетний стан душі, коли ми виходили з храму.
Невдовзі до рук пані Валентини потрапила “Літературна газета”. На одній зі сторінок побачила образ Казанської Богородиці. А під ним – акафіст: “О, Пресвята Богородице. Зі страхом і вірою, любов’ю припадаємо перед чесною іконою Твоєю, молимо Тебе: не відвернися від нас, бо потребуємо Тебе... Врятуй усіх, хто з вірою молиться до Тебе, від падінь гріховних, від злих наклепів, від усяких спокус, скорбот і бід та від марної смерті. Даруй нам смирення в серці, чистоту помислів, шлях виправлення гріховного життя...” Жінка вирізала цю іконку, акуратно загорнула в целофановий пакетик і поклала в сумку як оберіг.
Минали роки. Сумка зносилася. Валентина Кіндратівна повикладала усі цінні для неї речі в нову. Тоді знову до рук взяла згорток, у якому зберігала іконку. Жінка із сумом помітила, що образ потьмянів і по краях від давності вже навіть осипався. Щоб врятувати іконку від цілковитого знищення, наклеїла її на картон, обгорнула краї скотчем й поклала у шафу.
Тут Казанська Богородиця пролежала ще п’ять літ – до одного генерального прибирання. Пані Валентина очам своїм не повірила, коли глянула на ікону – образ сяяв. Він повністю обновився, кольори стали навіть більш насичені, ніж були 17 років тому. Таке враження, що це не вирізка з газети, а ікона, написана олією.
– Коли я молюся перед цим образом, у складених в молитві долонях виникає такий жар, що, здається, ось-ось полум’я спалахне, – каже Валентина Кіндратівна. – Нещодавно до нас в дім приходив священик. Глянув на ікону і сказав: “На Вас зійшла Божа благодать”. Він порадив вишити для неї рушник. Я вже й нитки з полотном купила. А ще хочу освятити цей образ у храмі.
Наталія КРАВЧУК,
м. Луцьк
| Comments: |
