Пирогов робив складні операції без наркозу

Микола ПИРОГОВ з синами Миколою і Володимиром, 1849 р.

Бідні лікувалися безкоштовно

Національний музей-садиба «Вишня» видатного вченого, анатома, творця військово-польової хірургії Миколи Івановича Пирогова знаходиться на околиці Вінниці. Будинок професора, аптека і родинна церква-усипальниця, в якій у скляному саркофазі лежить забальзамований господар – відкриті для відвідування. Екскурсоводи розповідають, що колись давно Микола Пирогов купив цю садибу на торгах у Києві, майже 12 років виплачував за неї кредит і лише у 1861 році зміг тут поселитися.
Окрім будинку і аптеки, які збудував господар, на території знаходилася і операційна з лікарнею на 20 ліжок. Але ще перед смертю Пирогов наказав їх розібрати, а з матеріалів побудувати школу для сільських дітей. Операційна тепер відтворена з картини художника Маковського, який побував колись на прийомі у лікаря. Тож відомо, що до Пирогова приходили різні за достатком люди, ліки і операції для бідних були безкоштовними. Люди називали Миколу Івановича “чудесним лікарем” і з’їжджалися з усієї України, а також з Москви, Петербурга, Поволжя, Уралу.  Пирогов писав: “...самые счастливые результаты получились из практики в моей деревне...” І дійсно, із 200 операцій, які він тут зробив, не було жодного летального випадку.
А народився Микола Пирогов у 1810 році у Москві, в сім’ї військовослужбовця. З відзнакою закінчив Московський університет і мріяв залишитися там працювати. Проте життя склалося по-іншому, і в Москву Пирогов повернувся лише 71-річним дідусем, та й то тільки “погостювати”.
У 19 років Пирогов вже вчився у Професорському університеті на медичному факультеті (тепер це Естонія) і через кілька років захистив на відмінно наукову дисертацію. А в 26 уже став професором і читав лекції перед видатними практикуючими лікарями з піввіковим стажем роботи. Ті слухали його з відкритим ротом і дивувалися: він вчив їх тому, чого не знали навіть їхні вчителі!
 За піввікову практичну діяльність цей видатний лікар зробив масу відкриттів, написав безліч літератури. Цей геніальний вчений критикував лікарські помилки, пояснював, як їх не повторити, і навіть склав книгу, де описав із власними коментарями близько 150 таких випадків.
У ті часи знеболювального не було. Можна тільки уявити, як швидко треба було робити операцію, аби пацієнт не помер від больового шоку. Микола Пирогов справлявся! Наприклад, камінці із сечового міхура він видаляв всього за півтори хвилини.
“Топографічна анатомія розтинів, які були зроблені у трьох напрямках на заморожених трупах” – цей атлас приніс Пирогову всесвітню славу. У народі його ще називають “льодовою анатомією”. Щоправда, малюнки розтинів робили спеціально запрошені художники, бо сам Пирогов таким вмінням не міг похвалитися. Дивина “льодової анатомії” ще й в тому, що навіть найсучасніший знімок УЗД буде повністю збігатися з пироговськими висновками. Хоча на той час у вченого в розпорядженні були лише заморожені трупи та молоток з пилкою.
Микола Пирогов побував аж на чотирьох війнах: Кавказькій, Кримській, Російсько-турецькій та Франко-прусській. І на усіх він рятував тисячі солдатських життів. Слава про “лікаря від Бога” була настільки великою, що варто було Пирогову з’явитися на лінії фронту, як припинялися бої. Великий хірург міг вільно переходити з одного ворожого табору в інший, робити операції, і всюди його чекали як на свого.
Адже Микола Пирогов  вперше у світі став застосовувати ефір для наркозу у військово-польових умовах. Це він винайшов гіпсову пов’язку, заснував на війні інститут сестер милосердя.

Забальзамувати вченого побажала дружина

Кажуть, не мав він через роботу часу на жінок, однак одружений був два рази. І показав себе доволі деспотичним чоловіком, особливо з першою дружиною Катериною Березіною. В театри він її не вивозив, на бали – теж, бо вважав це марною тратою часу. Забирав у неї “дамські” романи і заборонив зустрічатися з подругами. Катерина померла через чотири роки після заміжжя, залишивши Пирогову двох синів: другий коштував їй життя. Після її смерті лікар аж двічі хотів одружитися з розрахунку. Але в 40 років закохався у 19-річну прибалтійську баронесу Олександру Бісторм. За чотири місяці до шлюбу він просто засипав її листами на 40 сторінках! Баронеса дала згоду, і поки її чоловік оперував людей та їздив з однієї війни на іншу, вона виховала двох його синів, давши їм блискучу освіту.
Вже 70-річним Микола Пирогов, знаходячись у своїй улюбленій садибі “Вишня”, сам почав жалітися на здоров’я. Через катаракту став погано бачити, а через відсутність зубів – погано говорити. До того ж, на верхній щелепі з’явилася виразка, і через який час Микола Іванович сам собі поставив діагноз: “Ползучая раковая язва слизистой оболочки рта”. А з нею навіть всемогутній Пирогов не міг боротися.
У 1881 році на 50-річчя наукової діяльності, яке Микола Іванович святкував у Москві, петербурзький хірург і колишній учень Давид Виводцев подарував йому свою книгу “Бальзамування та способи зберігання анатомічних препаратів...”  Хоча Пирогов і прочитав її, але вголос нікому не говорив про бажання бути забальзамованим. Єдине, що він заповідав перед смертю – бути похованим на території своєї “Вишні”. Проте його дружину Олександру Антонівну ідея зберегти тіло нетлінним дуже захопила. Ще при житті чоловіка вона замовила за кордоном спеціальну труну, добилася дозволу від Святого Синоду не ховати за християнським звичаєм тіло у землю і навіть звернулася з листом до автора монографії Давида Виводцева з проханням забальзамувати тіло свого вчителя після смерті. На жаль, нам вже ніколи не дізнатися, як усі ці приготування сприймав сам важкохворий Пирогов...
Помер Микола Пирогов 23 листопада 1881 року. Через кілька днів Давид Виводцев забальзамував свого наставника за тим оригінальним рецептом, який описав у своїй книзі.
Лише через два місяці після смерті вченого був організований офіційний похорон. Труну помістили у терміново споруджений склеп, який стоїть і донині. Там же знайшли вічний спокій його дружина, яка пережила чоловіка на 21 рік, та старший син, вчений-фізик Микола. А Володимир Пирогов став істориком і виїхав до Франції. Нащадки у хірурга є, але всі вони живуть за кордоном. Лише тридцять років тому якось у музей навідався правнук Пирогова – генерал грецької армії. 

***

Що б там не говорили за нетлінність Пирогова, більш ніж 125-річне лежання таки позначилося на тілі. Тому його вже кілька разів возили на відновлення, за ним тепер спостерігають спеціальні фахівці. Хоча був час (війни, голод), коли склеп залишався відкритим, без будь-якої охорони і догляду. І що найцікавіше, вже у мирні часи сюди пробралися вандали: вони викрали шпагу Пирогова та натільний хрест. А от в роки громадянської війни, революції, голодоморів й навіть Великої Вітчизняної війни ні “червоні”, ні “білі”, ні нацисти жодного разу не підняли руку на світило медицини.
Мирослава КОСЬМІНА,
Вінницька область

• Нравится
•