Перший український прапор зшила із сорочки та старих шторів

Лідія та Сергій КОЗУЛІ

Лідія та Сергій КОЗУЛІ

Вони скрізь разом. Чоловік будував хату, робив столярку, дружина йому допомагала. Жінка хоче зайнятися відродженням народних ремесел – Сергій Сергійович її підтримує і навіть полагодив ткацький верстат та прядку. Навіть перший блакитно-жовтий прапор наприкінці 80-х років вони удвох зшили і вночі повісили біля школи. Була Помаранчева революція – подружжя Козуль стояло пліч-о-пліч на Майдані в Києві.

Одні ходили нишком, щоб хліб в печі не сполохати, а інші?

Лідія Іванівна 37 років віддала пошті. Могла б ще й зараз працювати, але як тільки настав пенсійний вік, зразу ж пішла на відпочинок. Вирішили пожити для себе. В молодості не могла нікуди вирватись, бо четверо дітей виховувала.
– А зараз я зібралася і поїхала на могилу Тараса Шевченка в Канів. Хотілося залишити у Тарасовій світлиці якийсь подарунок, то я їм подарувала вишитий рушник, якому до сотні літ. Директор мені руки цілував, так він йому сподобався, – розповідає жінка. – А якось зібралася і поїхала на символічну могилу в Колодницю, що в нашому Ковельському районі насипана. А знаєте, скільки в мене часу? Тепер я перечитую «Кобзар», багато чого корисного дізнаюся про УПА. Захотіла – поїхала в Берестечко, захотіла – в Київ…
Подружжя Козуль завжди було активним у житті свого маленького поліського села Воля, що на Ковельщині.
– Хіба Батьківщина не починається ось з таких малих сіл? – запитує Сергій Сергійович. – Чи навіть з малих хуторів? Хоча в свій час ми отримали звичайнісіньке радянське виховання. Хоч десь в душі знали й іншу правду. Наприклад, моя мама все життя не любила комуністів. Коли їй було 13 років (сім’я жила в лісі на хуторі), до їхньої хати часто заходили то повстанці, то «красні». Вона розповідала нам про один випадок. Якось до оселі завітали повстанці. Якраз у печі господиня пекла хліб. То гості так тихо ходили, щоб хліб не сполохати і щоб він в печі не впав. Мовчки поїли і пішли. Після них на хутір завітали червоні. Зробили на подвір’ї цілий погром. Вивели із сараю поросну свиню і розстріляли з автомата. З її живота повилітали закривавлені поросятка. Повантажили свиноматку на віз і поїхали… Ця жахлива картина все життя в мами перед очима стояла. З тих пір вона не любила комуністів.

З Майдану забрала «швидка»

У рідному селі Воля подружжя Козуль першими стали підтримувати демократичні сили.
– Я з 1989 року в Народному русі була. А блакитно-жовтий прапор побачила вперше у Львові наприкінці вісімдесятих. Приїхала додому і кажу чоловікові, що Україна незабаром стане самостійною країною, – продовжує Лідія Іванівна. – Тож вирішили вдома й собі зшити український прапор. Покроїли голубу чоловікову сорочку та старі жовті штори з пошти. Чоловік вночі почепив стяг на трубу біля школи. Зранку дивимося – майорить. Ох і переполох тоді був, начальства наїхало… Ми могли тоді й роботу втратити. Але вже в ту пору люди в селах стали перешіптуватися, що Україна буде незалежною, раз і до них ця патріотична хвиля докотилася.
І зараз подружжя Козуль активне в житті села і району, шанує народні традиції. Коли була Помаранчева революція, то на Майдані в Києві стояли втрьох: чоловік, дружина і син. Сергій Сергійович достоявся до запалення легень, тож довелося в київських лікарнях побувати.
Оскільки подружжя зараз працює тільки на себе, то родина забрала майже 15 гектарів земельних паїв, придбала якусь техніку, тримає корів, коней. Господар каже, якщо селянин не лінивий і здоров’я не підводить, то жити можна. Наприклад, їхнє одноосібне господарство, як підрахували Козулі, годує сільгосппродукцією чотири сім’ї. А нещодавно вони вирішили зайнятися зеленим туризмом. Адже дім мають просторий, туристам є де зупинитися. Крім того, село Воля дуже мальовниче, поряд з будинком Козуль – річка, на березі якої вони збудували лазню. А скільки в лісі грибів і ягід! Та на конику можна селами подорожувати. Подружжя не викинуло на сміття й ткацький верстат. Він їм ще згодиться, щоб показати міським жителям, як можна отримувати домашнє полотно. Для цього готові й льон сіяти.
Дивлячись на цих немолодих людей, не перестаєш дивуватися, які ж працьовиті, допитливі люди живуть у наших селах. Лідія Іванівна та Сергій Сергійович не нарікають на життя, а багато трудяться, читають, подорожують. Свою малу батьківщину, село Воля, хочуть бачити заможною і процвітаючою.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото автора

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>