У Мельниці є своя книга історії

Георгій СЕНКЕВИЧ

Георгій СЕНКЕВИЧ

Логічну крапку в дослідженні історії рідного села Мельниця, що на Ковельщині, поставили краєзнавці з місцевої школи та колишній мельничанин, а нині киянин Георгій Сенкевич. В обідню пору минулого четверга у залі сільського будинку культури вільних місць не було. З бібліотеки доносили стільці. Більше сотні мельничан (від найменших, яких мами принесли на руках, і до старожилів) стали свідками презентації книжки про історію рідного села. Вісімдесятисторінкове видання під лаконічною назвою “Мельниця” вийшло у світ на початку  березня у столичному книжково-журнальному видавництві “Колобіг”, директором якого і є Георгій Сенкевич.

Ідея зафіксувати на папері історію села з’явилась давно. Педагоги й учні місцевої школи впродовж тривалого часу записували розповіді односельчан. Директор школи Олександра Максимець відзначає надзвичайно вагомий внесок колишнього агронома і краєзнавця Віталія Жуковського, нині уже покійного. Не була байдужою до видання книги і Мельницька сільська рада.
Завершальні етапи повністю взяв на себе киянин Георгій Сенкевич, який у далекому 1958 році юнаком призвався з рідного краю до армії і вже до батьківської хати не повернувся. Але дуже часто Георгій Іполитович навідується до малої батьківщини, і насамперед, щоб провідати неньку. Ганні Василівні 15 лютого виповнилося 90 років.
– Я успадкував від батька-поляка гучне прізвище, але по духу я українець, – наголошує Георгій Сенкевич. – І за краєзнавчу книгу про Мельницю взявся, аби написати історію краю з точки зору патріота, а не так, як диктують сусіди зі Сходу чи Заходу. Найважче було систематизувати зібраний матеріал, перевірити і вкрапити його у контекст історії Волині та усієї України. Ця робота забрала більше року. На закиди дружини, мовляв, збожеволів на старості, день і ніч читає, уже й не реагував.    
На презентації книги історію села доповнили яскраві штрихи споминів Володимира Ковальчука і Клавдії Климовець. Присутні у будинку культури нинішні учні почули від 79-річного колишнього парторга Володимира Андрійовича і про шкільну науку за панської Польщі, і про наївну віру в світле майбутнє радянської влади. Пан учитель за Польщі не запитував, чому в учня нема на кашкеті “орла”, а відразу знаходив “аргументи” палицевої дисципліни. І вже вдома мати тільки сплеснула в долоні, коли син зняв штанці. Тоді й у школярика з’явився шанс пояснити, що над кашкетом позбиткувався однокласник. А у часи німецької окупації свідомі мельничани у день солідарності трудящих підняли червоний прапор на небувалу висоту, прив’язавши полотнище до ніг бусла і відпустивши птаха на волю. Від радянських льотчиків, які квартирували у селі, юний Володька отримав у подарунок галіфе за те, що “бігав шукав для них горілочку”.
Презентація книги поставила крапку у написанні першої частини історії Мельниці. Тепер краєзнавці розпочали збирати матеріали для другої частини, до якої увійдуть спогади старожилів.
Микола КОМАРОВСЬКИЙ,
Волинська область 
Фото автора

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>