Хворих дітей лікують з допомогою коней
Наталія ЧОРНА вчить коней навіть цирковим трюкам
Вожак у табуні – білий поні
На подвір’ї за високими воротами вільного місця майже нема. Звісно, не до газончиків із лежаками та альтанками, коли всюди справжній зоопарк: чути рохкання, іржання, квоктання, гавкіт. Наближаємось до стайні, яка займає тут чи не найбільше місця. Дорогу мені переходить поважна, ніби це вона тут господиня, чорна в’єтнамська свинка. Наталія пояснює, що Фрося – улюблениця дітей. Каже, що навіть попередня льоха Філя не зажила такої слави. Щоправда, навряд чи вона сумує – вже рік, як перебралася жити до столиці, у великий палац “нового українця”.
У стайні погляд одразу падає на благородного птаха. Цей лелека, пояснюють мені, вже сьорбнув лиха аж через край. Родина Чорних підібрала його на трасі під Києвом із поламаним крилом і ніжкою, яка трималася тільки на одній шкірці. Коли його нарешті виходили, на одноногого птаха чекало нове випробування. Хоча тварини тут завжди дружно живуть, але тоді чомусь свиня з лелекою “посварилися”. Зчепилися так, що свиня перекусила лелеці другу ногу. Тепер він ходить на колінних суглобах і, звичайно ж, не літає.
Наталія знайомить зі своїм табуном, який називає “Коні-поні-клубом”.
– Ось цю велику кобилу звати Алая. Вона весь час в русі, емоційна. Недарма вважається найшвидшим скакуном у табуні, бо коли на ній скачеш – на очах сльози виступають. Біля неї – Зідан. Трохи далі батько Зідана – Мабат. Ще у нас є Кеті, Бонік, Шкіпер, Красунчик і флегматичний здоровань Малиш. Цезар сам собі ім’я вибрав – варто тільки глянути на його римський профіль. Дірол – білий поні. Йому вже вісім років, колись працював у цирку. Незважаючи на маленький зріст, найрозумніший і найсильніший серед усіх наших коней. До того ж, у цьому табуні він – вожак, всіх виховує.
Хоча місця для всіх у стайні катастрофічно не вистачає, зате вигулювати коней, навпаки, є де. З одного боку ліс, з іншого парк.
Поки ми розмовляємо, з прогулянки саме повернулися верхи дві старші дочки Чорних і маленька Світлана, яка бере уроки їзди. Дивувалася, коли спостерігала, як 15-річна Настя вправно знімає сідло з коня, як почергово зчищає з копит зайву землю і камінчики. Те ж повторює за нею і 14-річна Даша.
– Не боїтеся відпускати дітей самих на прогулянку верхи? – запитую у Наталії.
– Ну, що ви, – сміється вона, – за чотири роки, відколи у нас з’явилися коні, вони вже справжніми вершницями стали. А п’ятирічного сина ми ще тільки вчимо азам. Зате його сестрички навіть по хліб в магазин верхи їздять, не кажучи вже про те, щоб провести подружку додому чи в гості з’явитися. А по місту як хвацько цокотять: то в аптеку заїжджають, то в самісінький центр на прогулянку.
Вершники забувають про фізичні вади
Наталія Чорна, як і її чоловік В’ячеслав – приватні підприємці. Хоча за професією вона, як це не дивно звучить, технолог-м’ясник. Каже, що колись батьки змусили обрати такий фах, і вона підкорилася. Але вже навчаючись, твердо знала, що це не її. Бо скільки б тварин у них на подвір’ї не бігало, жодної ця сім’я не з’їла. “Підстаркуватих” курочок дарують сусідам, свинок і кролів віддають у добрі руки.
– Чотири роки тому ми загорілися бажанням купити коника, – розповідає Наталія. – Щоб на ньому можна було прогулюватися верхи в парку і діти набиралися здоров’я, спілкуючись з природою. І от привезли нам Малиша, звантажили і залишили. А я боялася до нього підійти, особливо ззаду, здавалося, ось-ось “приштампує” копитом. Але пересилювала страх і бралася до роботи. Мила коня, чесала хвіст, годувала. Вставала вдосвіта і чистила гній, прибирала. А яку гору літератури про цих скакунів перечитала! Дізналася, що вони просто так не б’ються і з себе вершників не скидають. Якщо ця тварина чимось незадоволена, вона обов’язково попередить: буде смикати хвостом, тупати ногами, щулити вуха, очі стануть злими. Потім ми придбали Алаю і стали мріяти про те, щоб у кожного з нас був кінь, на яких могли б усі разом виїжджати на прогулянки.
Мрія збулася. А якось одного дня до них прийшли люди, яких направили з Вінницького ендокринного диспансеру. Казали, що лікарі їм порадили лікувати хвору церебральним паралічем дитинку за допомогою коней – так званої іпотерапії. Наталія, яка ніколи з таким не стикалася, знову засіла за літературу. Об’їздила всю Україну і Росію, щоб поспілкуватися з лікарями і спеціалістами з іпотерапії, відвідувала курси і купувала спеціальні шоломи і вуздечки для хворих діток. І все думала, а чим ми гірші за інших, а чому б і в нас не створити подібний “Коні-поні-клуб”?
Люди, переказуючи один одному про таку методику лікування, почали записуватися до них на прийом, приводити хворих діток.
– Влітку до наших коників черга – десь по 20 діток щодня, – розповідає Наталія. – Лікування за допомогою коней – процес довгий. І не можна стверджувати, що іпотерапія – це кардинальне і результативне лікування хворих на ДЦП. Це неправда. Верхова їзда поліпшує стан здоров’я людини, підштовхує її до досягнень. Деякі хворі починають ходити після занять, гіперактивні діти – заспокоюються і увечері самі засинають. А що дає верхова їзда? Наприклад, коли дитинка, яка не ходить, сідає на коня, забуває про фізичну обмеженість. Крім того, кінь на півтора градуса має вищу температуру тіла. Він віддає свою біоенергію, емоційно добре впливає на вершника. Всі хворі діти катаються без сідла. Обов’язково треба, щоб куприк терся об спину коня. Тоді в дитини розігрівається організм, покращується кровообіг, кров збагачується киснем. Сидячи на коні, людина задіює від 90 до 160 м’язів тіла. Відповідно, дитина, нехай навіть вона не може рухати кінцівками, підсвідомо напружує свої м’язи для того, щоб втриматися верхи на такій великій тварині. До того ж, рух коня повторює рухи людини, він ніби вчить, як треба ходити. Якось так вийшло, що навіть обидва наші конюхи, яких ми взяли на роботу, особливим здоров’ям похвалитися не могли. Наприклад, один із них навіть відра води не міг підняти. Тепер він заскакує на найвищого коня, їздить верхи без вуздечки і сідла, та якось сказав нам, що це коні його вилікували. Напевно, це найвища похвала наших старань.
Мирослава КОСЬМІНА,
Вінницька область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
До речі
Іпотерапію – лікування за допомогою коней – рекомендують при захворюваннях опорно-рухового апарату (зокрема, дитячого церебрального паралічу), епілепсії, аутизмі, хворобі Дауна, різних нервових розладах. Є також свідчення про позитивний вплив цього виду лікувальної фізкультури при ішемічній хворобі серця, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, простатиті, безплідді. У Західній Європі іпотерапія успішно застосовується з початку 60-х років минулого століття.
| Comments: |
