Гапочка чи білі ведмеді?
Якось Петро Климович завітав у сільраду на прийом до голови. Діялося це у часи застійні. Дідові йшов вісімдесят четвертий рік, та він ще справлявся з роботою по дому і стежив за собою – щосуботи в лазні парився, чоботи начищав гуталіном, вишиту сорочку й костюм на люди вдягав. Сірі його очі усміхалися молодо, а ямочки на щоках “грали” зовсім по-парубочому.
– Ось по якому питанню я прийшов, по делікатному, – сказав дід голові, переминаючись з ноги на ногу. – Прожив я зі своєю Гапочкою вже багато років, так багато, аж згадувати страшно. Я ще хлопець хоч куди – ви ж це й самі бачите, а Гапка моя тільки сидить на ліжку та стогне. Отож заберіть від мене мою стару, а мені випишіть молодичку!
Ошелешений голова сільради не повірив своїм вухам! Але треба ж було щось відповісти дідові, не образивши його, тож довго не думаючи, він порадив:
– Петре Климовичу, для того, щоб виписати вам молодичку, маєте принести довідки від лікаря, що у вас усе гаразд по чоловічій лінії. Ідіть до лікарні на огляд і візьміть там документа, що ви годні.
– Добре. Та я ще хлопець, як орел! Бувайте здорові! – з цими словами дід Петро вийшов з кабінету голови й попрямував до амбулаторії.
Тим часом голова перетелефонував лікарю і ввів його в курс справи. Лікар підтвердив офіційним папером можливості діда до молодичок і написав: “Годен”. А от що робити далі? Місцевому ескулапу прийшла в голову ідея послати діда в контору тамтешнього цукрозаводу до головного інженера. Петро Климович подався до контори. Прийшов, зайняв чергу серед інших прохачів і чекає з надією на те, що тепер йому вже точно випишуть молодичку. Правда, Гапку шкода, але...
Викликали діда до кабінету.
– Ну, Петре Климовичу, що там у вас? – питає головний інженер.
– Та я ось у якій справі... У мене моя Гапуся дуже вже хворіє. А я ще, як орел. То оце ходив у сільраду просити, щоб виписали мені молодицю. Мені лікар і довідку дав, що я годен. Оце вже до вас направили насамкінець...
Головний інженер метикуватий був чоловік. Він суворо поглянув на діда.
– Петре Климовичу, ви ще не забули, що таке “білі ведмеді”? (так у ті часи називали виселення у концтабір чи до Сибіру – авт.). Якщо кинете свою Гапку, – продовжив господар кабінету, намагаючись не розсміятися, – то прийдеться вас виселяти туди.
– Ой ні, товаришу начальник! – не на жарт злякався дід. – Нехай уже буде Гапочка!
Поки дід Петро дійшов до своєї хати, то вдома вже знали про його похід “за молодицею”. Але рідні зробили вигляд, що нічого не чули й не відали...
Марія ДАЦЮК,
м. Житомир
| Comments: |
