Вгощав цукерками сам цар
Наталя МАЛЬЧИНСЬКА завжди усміхнена
Хоча сім’я Стратьєвих належала до середняків, але для батьків – домогосподарки та помічника машиніста паровоза – святим ділом було вивчити чотирьох дочок. Програма мінімум – сім класів залізнично-дорожньої школи у містечку Жмеринка. Там досконало викладали не тільки грамоту, арифметику та іноземну мову, а й вчили вальсувати, займатися рукоділлям.
Коли старші сестри Наталі уже ходили в школу, а вона лише збиралася піти в науку, у Жмеринці проїздом побував цар Микола ІІ. Новина вмить облетіла містечко, і на станцію потягнулися люди. Побігли зустрічати царя-батюшку і школярі.
– Сестри і мене взяли із собою, аби теж подивилася, – згадує Наталя Іванівна. – Та ще й наперед випхали, що опинилася перед самим царем. Щойно він зійшов з потяга, діти затягнули пісню: “Слався, слався, наш русский царь, Господом данный нам царь-государь.” Він засміявся, почав обдаровувати нас цукерками. Всипав пригоршню шоколадок і мені. Як зараз пам’ятаю його: такий інтересний мужчина. І знаєте, як то царі раніше гарно вбиралися – мундир, погони на плечах і спереду багато лампасів різних висіло. Поводився зі всіма гарно, його ніхто не боявся.
Цікаво було почути від бабці Наталії і про побут у її родинному колі:
– Тато дуже шанував маму. Коли ми, діти, підросли, він почав нас привчати до роботи. Казав, що маму треба шкодувати і в усьому їй допомагати.
У бабці Наталі немає вже жодного зуба, але це не заважає їй сміятися, як кажуть, “на всі 32”. Ось вона пригадала цікаву історію фотографії її родини, яка була зроблена більше ста років тому. Тоді маленька Наталка, якій і року не минуло, зривала зйомку тим, що вперто лізла до материної пазухи – ще грудь ссала. Тільки коли доньку забрав батько і посадив собі на коліна, історичне фото таки зробили.
А трохи згодом моя співрозмовниця згадала, що вона в молодості любила, як грав духовий оркестр, і почала зі сміхом розповідати:
– Ой, а як я обожнювала танцювати! Тільки почую у селі музик, то й їсти не буду. Ноги самі несуть на танці. Її дочка Тамара Миколаївна підтверджує, що мама була “така хороша танцюристка, що аж-аж”. Їй, на жаль, талант матері не передався, а ось одна із внучок здібна до танців.
Тут, у Кирнасівці, Наталя Іванівна оселилася зі своїм чоловіком. Разом з ним пережила і голод, і війни. Народили двох дітей. У 1966 році жінка овдовіла і з тих пір живе з дочкою. Каже, на життя заробляла рукоділлям, якому колись навчилась у школі. Тепер бабця іноді зітхає, мовляв, стільки років вже прожила, що аж не цікаво. Хоча зізналася, що її рідна бабця (тобто мамина мама) теж була довгожителькою, бо прожила до 115 років.
– Я ніколи не була повною, завжди сухенька, – ділиться зі мною бабця. – Спиртного не пила, хіба що на великі-великі свята, і завжди їла потрошки. Щоб я коли переїла, – такого не було. Навіть зараз – два яєчка на сніданок, і то вже мені забагато. Я ніколи нічим страшним не хворіла. Хіба що з нирками один раз в лікарні лежала, і все. Тепер от кістки на погоду крутить. Але що ж ви хочете – старість...
А ще вінницька довгожителька щиро вірує в Бога:
– Я лягаю і встаю з молитвою – як дав мені життя, то дай, Боже, прошу, і здоров’я!
Мирослава КОСЬМІНА,
Вінницька область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
