На єврейському кладовищі збудували ферму і склади
Пам’ятний знак загиблим євреям у селі Тойкут
До Тойкутської сільської ради входить п’ять сіл. І розміщені вони якось купкою. Тойкут і Заріччя – майже одне село. Воля також притулилася до річки і ніби зрослася із Заріччям. Недалеко й до Лапнів та Любчого. Сільський голова Ольга Мазурик каже, що проблем на їхній території із працевлаштуванням немає. Адже ще працює місцевий КСП, який орендує землі навіть у сусідньому Старовижівському ра-йоні, офіційно діють п’ять пилорам і сюди на роботу доїжджають люди навіть з навколишніх сіл.
– Хто хоче знайти роботу – той знайде, – переконана Ольга Володимирівна. – Та власне, у нас ніколи з працевлаштуванням не було проблем. Колись, наприклад, по річці Турія у Тойкуті сплавляли ліс. Навіть залізнична станція є “Несухоїжі”. Чому така назва? Бо у нашому селі в ті далекі часи була на березі річки харчевня, і лісоруби мали можливість зупинитися і поїсти не суху їжу, тобто з’їсти чогось гарячого. Така назва збереглася і донині. Місцеві євреї мали пекарні, торгували, добре шили, часто їх запрошували місцеві жителі поремонтувати хатнє начиння. Моя бабуся розповідала, що вони добре володіли столярною справою і теслярством. Хоронили вони своїх померлих окремо від українців. Ці два кладовища хоч і були поруч, але розділені загорожею.
Чорні дні настали для єврейської общини Тойкута у 1942 році.
– Саме тоді і розстріляли майже всіх жителів-євреїв сіл Тойкут і Воля. У нас побутує думка, що вони могли б врятуватися. Кругом ліси, і можна було втекти. Але вони прийняли все смиренно. Старожили казали, що вони ніби були готові до страти, – продовжує сільський голова. – Хоча кілька людей тоді все ж врятувалися, їх переховували українці. Потім, через роки, у село з-за кордону йшли вдячні листи і подарунки. Бабусь-рятівниць вже немає в живих.
…Ми ступаємо по території, де колись були поховання. Жодного надгробка, жодної вцілілої плити. Тільки вітер завиває і якісь приміщення від колишнього колгоспу залишилися. Дехто каже, що тут був колись горбок піску, і звідси брали землю на будівництво дороги. Інші стверджують, що надгробні плити закладали у фундамент колгоспних корівників та складських приміщень.
– Це були радянські часи, керували безбожники, й інакше як вандалізмом такі дії не назвеш, – каже Ольга Мазурик. – Такого бути не повинно. Тому до нас вже не вперше звертаються представники американських об’єднань комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу, щоб ми виділили їм понад чотири гектари землі, тої, де нібито було кладовище. На сьогодні ніяких документів не збереглося. Наші місцеві депутати вважають, що землю дійсно потрібно виділити, але не в такій великій кількості. Та представники єврейської общини пред’явили нам аерозйомку 1944 року, де зазначено саме стільки гектарів землі.
– Цю проблему буде вирішувати районна влада, оскільки розпорядником цих земель є Ковельська районна адміністрація, – продовжила Лариса Рижко, землевпорядник управління земельних ресурсів Ковельського району. – Ці землі будуть у державній власності і не передаватимуться в оренду. Їх хотів взяти в користування один підприємець, чия пилорама неподалік. Однак рішення про реєстрацію призупинене, оскільки склалася така ситуація. Поки що тут стоїть тільки пам’ятний знак, який встановили приїжджі євреї. І капличка.
У ній – три надгробки. Схоже, що нещодавно тут хтось молився, бо залишились недопалені свічки і якісь записочки. Сама капличка давно вже потребує ремонту, дах протікає. Люди кажуть, що потрібно пам’ятати гірку історію і шанувати тих, хто тут жив. Але хто ж доглядатиме за такою великою територією, яку, можливо, виділять на прохання єврейської общини?
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
