Підкрутила дідові кучері… часничницею
Ольга Конанець
Мороз робить матеріал… слухняним
Ольга Конанець знає про глину все. Ще в молодості вирішила пов’язати своє життя саме з професією гончара. Вступила до відповідного навчального закладу, де здобула спеціальність майстра кераміки. Працювала на фаянсовому заводі у Харкові, згодом – на Житомирщині. Однак повернулася в Іваничі, бо не вийшло з квартирою. Отак 27 років й живе на батьківщині. Спочатку не могла знайти роботу за фахом. Був хист до малювання, тому керувала у школі гуртком образотворчого мистецтва, але ближче їй все ж гончарство. Тому працює в гуртку художньої кераміки при будинку дитячої та юнацької творчості. Каже, що діти зараз до забутих ремесел не дуже виявляють інтерес. Їм все більше подобається бавитися на комп’ютерах та мобільними телефонами. Але є такі, котрі справді люблять ліпити з глини різних ляльок. Жінка привезла для своїх вихованців в будинок школяра гончарний круг.
– Можна з глини робити багато що, однак час в мене забирають домашні клопоти. Хворіє чоловік, – каже Ольга Семенівна. – А глина в Іваничівському районі є, та ще потрібно робити її дослідження. Поклади на великій глибині, і чим глибший пласт, тим глина краща. Голуба, яку використовують для лікування, є поблизу наших річок. А от червона, керамічна, залягає в лісі. Знаю одну таку місцину.
– Самі копаєте її для роботи?
– Доводиться. Вожу у мішках на велосипеді. А торік брат привіз коником. Роблю запас глини на рік. За зиму вона має вистоятись на холоді, щоб перемерзли всі домішки, тоді з нею краще працювати. Взагалі, найкраща та глина, яка пролежала викопаною років 15-20. Тоді вона, як масло, дуже слухняна. Китайські майстри взагалі колись заготовляли матеріал для майбутніх поколінь. Наприклад, батьки – для майбутніх онуків. Замочували її в ямах, і вона так вилежувалася десятками літ. Уявляєте, який з неї був посуд!
Ольга Конанець
Глиняні ляльки, звірята, які виробляє своїми руками Ольга Конанець, виходять дуже позитивні – дивлячись на них, хочеться посміхатись. Ось закутана у хустку баба веде на базар козу. А там подружжя співає колядок. А ось жабка причаїлася в листках водяних лілій… У своїх роботах жінка не повторюється. Якщо якийсь персонаж ліпить, то тільки в єдиному екземплярі. Цінуються такі вироби за кордоном. А от у нас… Поки що люблять те, що блищить.
– Продають у магазинах посуд. Подивишся, ніби глиняний, виблискує глазур’ю. В основному ж це неякісний товар, незрозуміло де зроблений. Я не рекомендую його купувати. Бо глазур має у своєму складі цинк, а він шкідливий. Є, звісно, й не на основі цинку, тоді витвори з неї не так блищать, вони більш матові, не мають такого гарного товарного вигляду, – розповідає майстер. – Для вареників я використовую миски без покриття. Взагалі, не все, що блищить, приносить здоров’я. Навіть до євроремонтів ставлюсь підозріло. Клеї, фарба… Я її відчуваю ще довго, після того, як пройшов ремонт. Для здоров’я найкраще все натуральне: глина, вапно, дерево…
У кабінеті Ольги Конанець стоїть піч, де вона випалює свої ляльки, миски, підсвідчники та інші кумедні скульптурки. Наприклад, щоб підкучерявити дідові волосся, глину пропускає через часничницю. А щоб зробити бабі товсту хустку, придавлює її товстою лляною тканиною. Жабка-царівна з діамантом на голові. Гарно. І, як пояснює жінка-гончар, робиться це дуже просто. Шматочок скла вона кладе на виліплену жабку. Цю роботу ставить у піч, і при високій температурі скло розтоплюється. Виходить ніби з діамантом. Відтінки глиняних ляльок залежать ще й від температури в печі.
Щодо творчих планів, то іваничівська майстриня кераміки мріє, щоб повернулися додому з Києва діти і, можливо, вони продовжили б її ремесло. А ще Ольга Семенівна хоче зайнятися виробництвом кахельних печей. Каже, що каміни нині на заході вже відходять. А от оригінальні грубки-печі полюбляють багато німців і поляків. А чом би й нам не спробувати?
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
