Як наречена звабила свата
Думки не давали спокою і коли вдягала плаття, і коли мама пов’язувала дівочу стрічку, і коли перукар робила зачіску. А втім, що могло доброго вийти з її поспішного заміжжя з Льончиком, якого ніколи не любила, просто ставилася до нього як до хорошого друга?! З ним замість близької подруги ділилася секретами. Він знав і про її перше побачення з Олегом, і про їхні перші поцілунки. Коли Таня це згадувала, аж дух перехоплювало: яка у них була любов! І треба було так статися, щоб їй переказали, ніби бачили Олега з якоюсь дівчиною в клубі у сусідньому селі. Тим більше, вони тоді посварилися. Проте Олег клявся, що це була його далека родичка, що все це брехня. І Таня нічого кращого не придумала, як... вийти заміж за Льончика, який просто вмирає за нею.
...Коли почали сходитися гості і музика заграла весільний марш, тільки тоді Тані ніби пелена зійшла з очей: що вона наробила! Та було вже пізно. З нещасним виразом обличчя, ледве стримуючи сльози, зустрічала гостей, щасливого Льончика. Ніби у якомусь кіно, Таня бачила у кадрах себе – обсівання весільних машин, розпис у загсі, зустріч біля їдальні і перший танець молодят. Не могла підняти очей на Льончика, настільки він їй став неприємним, бридко було, коли намагався поправити їй фату, тримав за руку. Та найбільш здригалась від крику “Гірко!” – такими огидними були його поцілунки. Але все б нічого, якби за старшого свата Льончик не взяв... Олега. Ніби їй на зло.
Як і всі гості, Таня теж випила, але від горя. І на подив усім, коли танцювали “сім сорок”, кинула хусточку Олегу. Відчувала, що усі погляди прикуті до них, та не зважала і кружляла в танці, сумно дивлячись йому в очі, а він теж не зводив закоханого погляду. Потім застелила на підлозі хустинку і... в Тані голова запаморочилася від його поцілунку. Захмеліла молодь стала плескати в долоні і кричати: “Раз, два, три... десять... тринадцять... п’ятнадцять...” Ніби десь там, в далекому закутку серця, розуміла, що вже перейшла всі дозволені межі, та не мала сили вирватися з Олегових обіймів. Отямилася тоді, коли її хтось рвонув за руку. Безсило поглянула – то був Льончик, його очі, які завжди були ніжними і ласкавими, налилися кров’ю від злості:
– Ти що робиш, гадино?! – прошипів їй просто в обличчя.
Вигравала весільна музика, танцювали польку, хто зрозумів, що наближається “комедія”, став осторонь і поглядав на молодих. Таня спокійно вийшла у коридор, де на неї вже чекали батьки: мама тихенько плакала, а тато лише зціпив зуби.
– Ой, доцю, що ти наробила! Як коровай ділити?!
– Коровай ділити не будемо! – наголошуючи на останньому слові, випалила Таня. – Виходь і кажи гостям, що весілля закінчилося...
***
Відразу після весілля Таня з Льончиком розлучилися, вона поміняла паспорт, щоб ніщо не нагадувало про заміжжя з “найкращим другом”. І плівка з їхнього весілля, як на щастя, засвітилася. А через місяць Таня і Олег поженилися, весілля не гуляли, лише тихенько розписалися у сільраді і повінчалися в місті. Відтоді минуло більше десяти років: молодята збудували хату, народили двох дітей і живуть у любові та злагоді...
| Comments: |
