У 1944 році на батька отримали похоронку…

Степан ХМАРА і Володимир ПАРШЕГУБА

«Комуністам  не потрібна Європа»

Зізнаюся, що найбільше Володимир Григорович захоплює своєю щирою любов’ю до України й належить до тих, хто по-справжньому вболіває за її майбутнє. Йому не довелося у певні часи вступати в “ряди комуністів”, аби зробити собі кар’єру. А як тільки в України з’явилася можливість виборювати інший шлях, аби нарешті позбутися кремлівського ярма, він одразу пішов у РУХ. Державне життя й політичні події не були йому байдужі – отож осторонь них ніколи не стояв. На думку пана Володимира, РУХ свою справу зробив, зараз час інших конкретних змін у нашій державі.
– Біда наша, що Кравчук, прийшовши до влади, дозволив у нашій державі Комуністичну партію. Такі політики як Симоненко, Грач, Гмиря, Мороз і їм подібні є причиною безладу у нашій країні. Бо наші соціалісти – це ті ж самі комуністи. І одним, і іншим не потрібна Європа та той стиль життя – вони тут усе мають. У європейців прозора політика, зрозуміла економіка, а вони у цій мутній політиці і такій самій економіці ловлять собі рибку й морочать людям голови. На жаль, є багато таких, хто й досі їм вірить. Коли соціалісти виступають по радіо, вже наперед знаєш, про що будуть говорити – як ті папуги, одне і теж завжди повторюють. Юля почала повертати людям борги, і всі вони разом з регіоналами завели, що Янукович гроші заробив, а вона їх роздає. Кажуть, що спочатку треба економіку піднімати, а тоді про соціальне забезпечення людей думати. Вони при владі “підняли” економіку, й одразу в державі збільшилося мільярдерів, а народ ще гірше почав жити. Ціни як піднялися на все! Янукович казав, що у нього професійний уряд. Це хто? Цушко, Папієв, Лавринович, Шуфрич…
Не дивно, що як тільки випала нагода побувати на передачі Савіка Шустера, пан Володимир і його дружина пані Віра одразу цим скористалися. Правда, на одну програму сімейні пари не беруть. Тому спочатку в Київ вирушила дружина, а через два тижні й він.

Потрапив на «Свободу Савіка Шустера»

– Тут, у Луцьку, нас, чотирьох волинян, посадили на поїзд і дали квитки туди й назад. У Києві нас зустрів представник “Інтера”, зібрав усіх, хто приїхав у цей час на передачу з інших областей і, провівши в автобус, відправив у готель “Турист”. Поселили в номери, видали по сорок гривень і сказали, що ми маємо вільний час до шостої години вечора. Далі – поїздка на студію, де нас годину вчили, як користуватися пультом. В принципі це нескладно, треба просто зрозуміти. Розсаджують так, щоб не лише волиняни поруч з волинянами не сиділи, а й навіть з представниками сусідніх областей. Сама студія з екрану гарна, але трошки в бік – і одразу стоять риштування, бо там проводиться ремонт. Мої сусідки: одна – з Луганської області, інша – з Харківської. На тій передачі йшла мова про великих українців, і цікаво, що коли питали, з ким асоціюється справжній українець (воїн УПА, молодогвардієць, козак і т.д.), то луганчанка відзначила, що з молодогвардійцем. Взагалі, східняків одразу можна вирізнити: “безшабашні”, менш виховані. Хоча харків’янка, яка, до речі, говорила зі мною українською, просила вислати їй книги про визвольний рух, УПА, гетьманщину, історію України. Її чоловік, який хворий лежить, хотів би їх прочитати. Я підібрав їм таку літературу, вишлю. Ця харків’янка розказувала, що коли кандидатом на виборах президента йшов В’ячеслав Чорновіл, то у них за нього багато людей голосували. Але вона на власні очі бачила, як порізані бюлетені викидали в річку. Виявилося, що ці люди були за Чорновола. Східні українці бояться НАТО, хоча нічого про нього не знають.
– Яке враження справили на Вас політики? – цікавлюся у пана Володимира.
– Різне. Той же Симоненко на екрані такий міцний, самовпевнений, а насправді маленького зросту і дуже неприємний. Як говорить – нема що слухати. Це вже треба зовсім вижити з розуму, щоб пропонувати Леніна в перелік великих українців. Цікаво, що коли після передачі люди підходили до політиків, щоб поговорити з ними, сфотографуватися, то до Симоненка й Кравчука майже ніхто не підходив. Навіть східняки. А дружина розповідала, що коли хтось із закарпатців висловив Шуфричу претензію, що він розмовляє російською, і за нього хотіла заступитися Анна Герман, то її якась жінка аж за спідницю стала тягнути, що та охоронців кликала. Відчувається, що в свідомості людей все-таки зміни відбуваються. Я теж родом зі Східної України, але з 1946 року проживаю тут, на Західній. Двадцять років – у Львові…

Волинь стала рідним краєм

Народився Володимир Григорович в мальовничому селі над Бугом в Одеській області. Там залишилась його родина, з якою спілкується по телефону, а то і в гості їздить. Перед виборами звідти дзвонять і запитують, за кого голосувати.
– Село наше гарне й велике було – тисячу дворів, але в часи голодомору людей загинуло більше, ніж у роки війни. А земля там – родючий чорнозем, і голодувати аж ніяк не повинні були. Пшениця родила по 60 центнерів з гектара. Тато мій у війну потрапив у полон в Австрію, а мамі прийшла на нього похоронка. Вона молодою гарна була, і коли з війни поверталася автоколона, то її помітив якийсь хлопець з Білорусі. Він поселився у Львові і маму з нами туди забрав. У мене ще був старший брат. А вже потім ми дізналися, що наш батько живий. Він з полону потрапив у радянські табори й відсидів там десять років “за ізмєну родінє”. Потім написав листа в село сестрі. Та й дала йому знати про нас. Я зустрівся з ним у двадцять років. Коли мав одружуватися, тато приїхав і вирішував з мамою, чи буде він на весіллі. Вирішили, що не буде. Як кажуть, ситуація… Тоді він пропонував їй жити разом. Але мама прийняла рішення нічого вже не міняти. У неї з тим чоловіком теж було двоє синів. Після весілля ми зустрілися з ним у нашому селі і там відзначили моє одруження. Потім тато в Норильському таборі взяв за дружину свою землячку, і вони переїхали у Київську область.
– Совєти людські долі, як поліно об коліно, ламали…
– О, це вони вміли! А знаєте, відомий композитор Ігор Крутий – мій двоюрідний племінник. Його мама вийшла заміж за Якова Крутого, напівжида, жили вони у Гайвороні. Чому Ігор виїхав у Москву? Бо при совєтах хорошу кар’єру тільки там можна було зробити. Але ми з ним не спілкуємося. Колись він на концерті згадував, що має родичів на Волині.
Розмовляти з Володимиром Григоровичем є про що, бо в житті він до всього виявляє інтерес і має багато чого цікавого розповісти…
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
м. Луцьк

• Нравится
•