Чи посильні лаври суперфана Парамона фанату Котику?
Ось такий він – сьогоднішній «дублер» Парамона; зворушливий від кожного спортивного презенту
У списку здобутків – уся збірна Італії
З приводу автографів дев’ятикласник Млинівської загальноосвітньої школи №1 стверджує: «Сімсот – це для Рівненщини, може, й рекорд, а ось в Україні є люди, які по декілька тисяч мають».
Захоплення автографами і спортивною атрибутикою у Дмитра Котика виникло три роки тому, коли він побував у Луцьку на футбольному матчі між місцевою “Волинню” та київським “Динамо”. Кияни тоді охоче відгукнулися на звичну для себе і водночас незвичну для самого Дмитра забаганку. Єдине лишень стояло на заваді – обмаль часу на спілкування, адже “автографна” процедура відбувалася після напруженого матчу. Пізніше у Києві Дмитро познайомився з місцевими фанатами “Динамо”. Вони порадили – зустрічатися зі спортсменами напередодні поєдинків, коли знаменитості не перевантажують себе надмірними тренуваннями.
– Подібним чином я діяв восени, коли до Києва приїхала футбольна збірна Італії, – розповідає юний фанат. – Італійці проводили “легеньке” тренування. Мені вдалося пробратися на стадіон з двома друзями, і ми потоваришували з іноземцями. Вони нам навіть довірили свою спортивну амуніцію – ми її потім в автобусі “Скуадра адзури” до готелю доставили. Я й ночував у цьому готелі. На ранок знову допомагав футболістам переносити сумки до автобуса. Отримав від них персональне запрошення на матч і, звісно ж, бажані автографи: Фабіо Канаварро (найкращий футболіст світу минулого року), Алесандро Нести, Алесандро дель П’єро, Альбертіні, Індзагі, Буффона, де Россі, а також головного тренера “Скуадра адзури” Роберто Донадоні. Він щиро подякував мені за прихильність до команди і сам запропонував сфотографуватися – цим фото я дуже дорожу. Як, зрештою, і світлиною з легендою англійського та світового футболу Боббі Чарльтоном.
Футбол, звичайно, серед усіх видів спорту у Дмитра Котика – на першому місці, хоч тут, як зізнається юний фанат, ще непочатий край роботи. Приміром, дуже хочеться йому взяти автограф у найкращого українського голеадора Андрія Шевченка. Тут один шанс млинівчанин, на жаль, втратив. Вірніше, завадила міліція, яка після матчу у Києві так і не допустила фаната до улюбленого гравця. Загалом Дмитро сподівається, що календар європейських кубків складеться таким чином, що до України приїде лондонський “Челсі” – улюблений його футбольний клуб, кольори якого, як відомо, нині захищає Шевченко.
Крім футболу, юний фанат любить баскетбол. Як підтвердження – майже триста автографів гравців таких відомих команд як БК “Київ”, “Азовмаш”, БК “Калєв” з Естонії, БК “Льєж” з Бельгії, “Спорт-Пауер” зі США, збірних України (жіночої), Данії, Бельгії, Ізраїлю. З останнім колективом Дмитро особливо заприятелював. І за цю приязнь отримав від іноземців цілий набір атрибутики – вимпели, значки, брелоки і футболку. Правда, ця футболка – від “центрового” гравця, і вона, коли вдягнути, щонайменше має вигляд сукні.
«Заєць», прогульник чи фанат?
Зустрічаючись із Дмитром, я мимоволі поцікавився у дев’ятикласника двома пікантними питаннями. Перше – фінансове, адже нині щоб поїхати на матч у Київ чи Донецьк і побувати на поєдинку, потрібно щонайменше витратити півтори сотні гривень. Де ж такі кошти в учня? І чи правда, що Котика на такі мандри профінансував сам Рінат Ахметов, принаймні дав йому “на дорогу” сто доларів.
– Стосовно президента футбольного клубу “Шахтар” Ріната Ахметова, – каже млинівчанин, – то я з ним справді зустрічався. Але не заради грошей, а заради автографа. З приємністю отримав цей підпис. А ще несподівано для самого себе відкрив Ахметова як цікавого співрозмовника і пристрасного вболівальника. А те, що він коштами підтримує клуб фанатів, то це варто лише вітати. Часто на матчі проходжу у складі фан-клубу, тобто безплатно. Дорога також інколи обходиться безкоштовно, бо маршрутники мене вже знають.
Дещо складнішим вийшло друге питання, адже у Млинівській школі №1 Дмитро Котик – найбільший прогульник уроків. Як їде на матч, то, вважай, три дні зі шкільної програми викреслює. Тут із педагогами не можна не погодитися: вони не проти уболівальницьких поривів дев’ятикласника, але це потрібно робити не за рахунок навчання.
Тим більше, що після закінчення школи Дмитро, як відверто зізнався, хоче обрати професію спортивного журналіста. У такому випадку одного спорту замало, потрібно наполегливо гризти граніт науки.
Сергій Новак,
Рівненська область
| Comments: |
