Сьогодні ферми вже не нищать – їх хочуть вигідно продати
Підпис відсутній
Указ про реформування запізнів?
– Нині багато розмов точиться, чи доцільним був указ Президента про реформування АПК? Ваша точка зору?
– Так, доцільним. Хоча необхідно визнати, що захищати такі позиції дуже непросто, адже чимало аргументів мають противники нинішньої реформи. З часу здобуття Україною незалежності було оголошено курс ринкових реформ. Спочатку усі перетворення стосувалися насамперед питань власності на землю, володіння, використання й розпорядження земельними ресурсами як головним засобом виробництва у сільському господарстві. За 1990-1998 роки площа землі у власності і користуванні громадян області збільшилась з 83 до 212 тисяч гектарів. Однак наявність приватної землі не спонукає селян до праці в агроформуваннях, що є однією з причин їх занепаду, оскільки великі земельні ділянки, які є у власності і користуванні селян, потребують затрат робочої сили та часу. В той же час зменшується виробництво валової сільгосппродукції: якщо у 1990 році її вироблено на 4,5 мільярда гривень, то у 1998 – на 2,3. Тобто якщо виробництво усієї сільськогосподарської продукції у 1990 році порахувати за 100 відсотків, то у 1999 році її вироблено лише половину (51,6 відсотка), колективні сільськогосподарські підприємства зменшили виробництво у 4 рази. Тому кінець дев’яностих – це критичні роки, коли потрібні були кардинальні зміни у сільському господарстві. Оскільки усі галузі народного господарства вже були приватизовані, то за ринковими цінами закуплялися паливно-мастильні матеріали, добрива, техніка, а сільськогосподарську продукцію продавали за фіксованими. Колективні підприємства все ще залишалися соціальними гарантами на селі, будували об’єкти соцкультпобуту, утримували їх. Звісно, це не могло тривати безкінечно.
3 грудня 1999 року був підписаний Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”. Він навіть дещо запізнів. Україна мала не гірші початкові умови, ніж країни близького зарубіжжя, проте, порівняно з ними, тривалий час не робила рішучих кроків. Урок, який можна з цього винести, полягає в тому, що зволікати з лікуванням – означає поглиблювати хворобу.
Тільки в 2000 році усі колективні сільгосппідприємства області були реформовані. Проведено інформаційні та роз’яснювальні заходи, але основна робота з врегулювання питань відносин власності лягла на плечі місцевих комісій з числа фахівців економічних служб господарств та активних селян.
Найбільш поширеною, особливо для по-ліських районів, стала така форма підприємства як виробничий сільськогосподарський кооператив, де засновниками стали селяни – власники майнових паїв. Прориву в створенні приватних підприємств досягти тут не вдалося, по-перше, через відсутність лідерів, готових працювати організаторами аграрного виробництва у ринковому середовищі. По-друге, у приватних підприємствах використання майна селян є платним, виникають договірні зобов’язання щодо оренди, позики майна.
У процесі реформування із 414 утворилося 474 підприємства, засновані на умовах приватної власності на землю та майно, які стали правонаступниками колективних підприємств, а відтак, і всі борги попередніх агроформувань перейшли до нових. Під них було виділено високоліквідне майно (худоба, техніка), яке можна було збути при зверненні кредитора. При цьому одні підприємства знайшли можливість поступово гасити борги, зберігаючи це високоліквідне майно, інші реалізовували його, спустошуючи ферми…
Разом з тим, було визначено майно пайових фондів, яке розподілялося між членами КСП (а також пенсіонерами з їх числа) залежно від їхніх трудових внесків.
Корів немає у сотні приміщень
– Скільки людей отримали право на майновий пай?
– 227 тисяч селян Волині отримали свідоцтва, які посвідчували їхнє право на майновий пай та право вільного розпорядження майновим паєм.
Із загальної кількості власників свідоцтв – 31 відсоток селян уже отримали майно для одноосібного господарювання на загальну суму понад 216 мільйонів гривень.
– Яка ж зараз ситуація на підприємствах?
– Сьогодні функціонує більше 160 сільськогосподарських виробничих кооперативів, 79 господарських товариств, 59 приватно-орендних господарств. Саме вони минулого року забезпечили приріст виробництва сільськогосподарської продукції на 8,5 відсотка, порівняно з 2006 роком.
Разом з тим, 30 сільгосппідприємств ліквідовано у процесі реформування, у стадії ліквідації знаходиться ще 104 підприємства. В основному це виробничі кооперативи (їх аж 82!). Тому не дивно, що в деяких селах стоять порожніми ферми, котрі руйнуються. Крім того, за рішенням судів 19 підприємств визнано банкрутами.
Є ще 45 підприємств, які призупинили господарську діяльність, а їх керівники і засновники не приймають ніяких рішень щодо подальшого господарювання чи самоліквідації.
Однак, незважаючи на це, четвертий рік поспіль в області зберігаються позитивні тенденції нарощування виробництва валової продукції сільського господарства в агроформуваннях.
– Де найбільше підприємств, які ліквідовуються?
– У Камінь-Каширському, Старовижівському, Локачинському, Володимир-Волинському районах.
– Мабуть, багато залежить від керівника?
– Безперечно. Під час реформування усі керівники сільгосппідприємств обиралися демократичним шляхом. У деяких агроформуваннях обрали тих, хто не мав досвіду роботи в АПК, тим більше, в умовах ринку. Непросто сьогодні бути керівником аграрного виробництва. Однак там, де він має однодумців, ста-більно працює колектив, такі підприємства нарощують виробництво, мають хороші показники, там достойні заробітні плати.
– Чи впливає якість землі на те, що одне господарство багатше, а інше – бідніше?
– Результати господарювання залежать від ряду об’єктивних і суб’єктивних причин, а родючість землі – одна з них. Для отримання добрих врожаїв необхідно витримати технології виробництва, внести добрива. Грунти бідніші на поживу, врожайність на рівні природної родючості, виробництво збиткове – це проблема Полісся, тому тут є незасіяні поля і порожні ферми.
– Вони часом, як після війни. Невже хтось збагатився, забравши з ферми кілька листків шиферу…
– Кожен селянин має право отримати пай натурою. Звісно, всі хотіли б техніку, худобу, але, як показують дані моніторингу, практично в усіх агроформуваннях згідно зі структурою основна його частка – це будівлі та споруди. У той час, як не виплачувалася заробітна плата, можливо, і кілька листків шиферу, отримані на майновий пай в частині будівель, були порятунком. Окремі ферми, які не використовувались, нищились від дії погодних умов. Їх роками не ремонтували. Були непоодинокі випадки розкрадання майна.
Сьогодні з шести сотень ферм у 490 утримується поголів’я худоби. В останні роки відновлено роботу понад 50 фермівських приміщень. 100 ферм все ще пустують, і, як будь-яка хата-пустка, яка стоїть недоглянутою роками, нищаться.
Є й інше: чотири роки тому в одному із сіл Камінь-Каширського району був випадок, коли за ніч люди рознесли цілу ферму, в якій стояла худоба і були на дверях замки. Там утворилося дві групи селян, які не могли цивілізовано поділити майно.
– А сьогодні ситуація змінилася?
– Там, де селяни об’єднуються, продають майно цілісними майновими комплексами підприємствам чи підприємливим особам, котрі готові вкладати гроші у виробництво чи здійснити перепрофілювання і організацію власної справи. І вже ніхто нині не хоче мати справи з колективною власністю, ностальгія за іншим.
– А чи є інвестори, котрі готові вкласти гроші в нашу землю і будівлі?
– Інвесторів більше цікавить земля. Разом з тим, за останні роки багато зроблено по залученню в сільське господарство інвестицій, які в першу чергу пішли в галузі, де швидко обертається капітал – це виробництво м’яса птиці та свинини. В економічно міцних господарствах вкладаються власні кошти в молочне скотарство, реконструюються виробничі приміщення, оновлюється техніка і устаткування, запроваджуються новітні технології виробництва.
Пріоритетами у галузі АПК, відповідно до Програми діяльності Уряду, є комплексний розвиток сільських територій. Мине ще зовсім небагато часу, і як тільки вирішиться питання соціальної інфраструктури, реконструкції сільських доріг, будівництва житла для сільської молоді, проїжджаючи селами волинського Полісся, побачимо і засіяні поля, і доглянуті ферми.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
