Вдома зробив три селянські печі й «перекваліфікувався» у хлібопекаря,

Він не спав ночами. Вдень працював на основній роботі, а вечорами вчився… пекти хліб. Пригодилися бабусині рецепти. Сусіди кепкували, мовляв, побачимо, що з тої затії вийде. Та Володимир Плавун каже: “Я впертий”. Мабуть, саме ця риса допомогла йому вийти на ринок зі своєю продукцією. Тепер його кілограмові буханці купують волиняни, прихвалюють, що хліб смачний. А він, колишній плиточник-будівельник, а тепер підприємець-хлібопекар, хоче здивувати їх своєю новою продукцією.

За продукцією – черги
Володимир Плавун родом з Івано-Франківщини. Прийшов у Коршів Луцького району на Волині за зятя. За фахом – будівельник-плиточник. Однак брався і до сільської роботи. Взяли родиною земельні паї тещі і тестя, та й почали господарювати.
– Всього десь до восьми гектарів маємо поля. Сіяли зернові. Але були проблеми зі збутом зерна. Я вирішив його змолоти і продати. Та муку першого гатунку брати люди не хотіли. І тоді ми вирішили спекти хліб і довести покупцям, що це якісне борошно, – розповідає Володимир Іванович про свої перші кроки у хлібопеченні. – Скористалися рецептами баби Жені. Я хліб замішував, а теща з дружиною контролювали. Ох і переживали тоді. Спочатку його спробували самі. Сподобався. А тільки після цього разом з борошном вивезли на ринок у Луцьк. Люди його розкупили. Наступного разу вже вишикувалася черга – і від душі відлягло, бо я зрозумів, що наш домашній хліб їм сподобався.
Було це три роки тому. З того часу Володимирові добряче довелося поїздити по різних установах-конторах, щоб отримати необхідні документи на свою підприємницьку діяльність, сертифікати якості і на продукцію, що виробляє, і на борошно, яке вже доводиться докуповувати, бо вирощеного на власних гектарах не вистачає. Вивчивши попит, вирішили випікати кілограмові буханці. Використовують тільки натуральні продукти, не додають жодних домішок.
– Найголовніше, що печемо хліб у натуральних печах і на дровах, – продовжує дружина Володимира Оксана. – Дрова мають бути сухі. І бажано не дубові, бо вони дають сильний жар і хліб буде підгоряти. Такі дрова добрі тільки для каміна.
А ще, переконані коршівські пекарі, у кожну справу потрібно вкладати душу. А в хліб – особливо, адже це продукт першої необхідності.
– В перші роки було дуже важко, – зізнається Володимир. – Хліб замішували вручну. Доводилося це робити і тещі, і дружині, і мені. То вже потім придбали замішувальну машину. Як і необхідні столи для формування буханців, ящики… Ой, якби зараз починати і я знав, скільки всього потрібно, то, мабуть, не ризикував би. А тоді не знав. А коли вже почав, то відступати просто не мав права. Можна такі вироби випікати. Особливо булочки. Але потрібна електропіч, яка коштує 16 тисяч євро. Я не можу собі цього дозволити…
Сьогодні родина вже взяла на роботу дві жіночки, які набули навиків у випіканні хліба. Але й господарі не сидять, склавши руки. Наприклад, багато що в домашній пекарні підприємця зроблено його руками.
– Доводиться дійсно добре думати, перш ніж щось робити. Адже дотацій від держави ми не маємо. Про кредити годі й говорити, – каже Володимир Іванович. – На заході до підприємців інший підхід. Подивіться, скільки наших українців за кордоном мають свій бізнес. Вони ж туди не з грошима їхали, а по гроші. Майже у кожному їхньому селі є своя міні-пекарня, якась ковбасня, млин. Сподіваюся, що і в Україні так буде. Бо прикро, коли у село, яке вирощує зернові, хліб привозять вже причерствілий, а місто споживає його свіженьким, ще теплим. А згадайте оті довгі черги у віддалених селах. Так не повинно бути… Щоб ті, хто займається бізнесом “купив – продав”, жили і процвітали, а ті, хто щось вирощує, виробляє, ледь кінці з кінцями зводили.

Свій перший «хляп» вже спік і чотирирічний син
 Сьогодні Плавуни випікають буханці тільки у двох печах. Не тому, що немає попиту. Просто після січневих свят споживання хліба населенням зменшується, як і після Великодня. До речі, до цього свята коршівські пекарі планують здивувати своїх споживачів новою продукцією – батонами та булочками з часником. Знають, як їх пекти. І знову використовуватимуть тільки натуральне, домашнє. Наприклад, часник, вирощений на власному городі. До речі, хоч подружжя й планує розширити виробництво, але й городи скорочувати не збирається. Планують й надалі вирощувати моркву, картоплю, часник та інші овочі.
Так вирішили на сімейній раді. Тепер, аналізуючи, як все починалося, Володимир Іванович переконаний, що без підтримки рідних не зміг би стати на ноги. Скажімо, батько дружини Володимир Арсентійович за фахом електрик, але хоч і на пенсії, радив молодятам як, де і що краще зробити. Мама Оксани Надія Іванівна працювала продавцем. Також досвід згодився. Допомагав молодому підприємцеві порадами й сільський голова Ярослав Хінцінський.
Підростає у подружжя Плавунів двоє синочків – Тарасик та Назарчик. Молодший вже спік свій перший “хляп” (так він називає маленькі хлібинки, які сам і формує). Мама каже: може, буде пекарем… Адже задля майбутнього й стараються ці трударі. Планують розширити виробництво і добудувати хату. Подружжя не шкодує, що займається хлібопеченням, хоча вважають, що якби Володимир працював за фахом, то отримував би, може, й більше. І було б спокійніше. Але за власною справою – майбутнє.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•